Page 259 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 8. Крим у період революції і громадянської війни 1917—1920 рр.

тримався за історичний принцип визначення її кордонів у складі п’яти губерній
(Козацької держави гетьмана Богдана Хмельницького і українських воєводств
Речі Посполитої).
Вожді більшовицької Росії визнали кордони України у складі дев’яти губер-
ній, керуючись власними намірами щодо створення маріонеткової радянської
республіки, оскільки ради були найбільш розвинуті у спірних південно-східних
губерніях. Українська Народна Республіка у складі дев’яти губерній проголоси-
ла політичну незалежність і дістала визнання з боку Центральних держав після
укладення з ними сепаратного мирного договору.
Маючи міжнародно визнані кордони (як радянською Росією, так і Централь-
ними державами), гетьман Павло Скоропадський вже міг висунути претензії на
Крим, посилаючись на його тісні економічні зв’язки з материковою частиною
Таврійської губернії. Зіткнувшись із негативною реакцією Другого німецького
рейху, від якого він був цілком залежний, гетьман не змінив своєї позиції і до-
чекався, поки становище на Західному фронті зробило примарними розрахунки
панівних німецьких кіл на кримські субтропіки. Заручившись підтримкою кайзе-
ра, він розпочав економічну блокаду півострова. У результаті місцевий уряд, який
бажав зберегти Крим для ще неіснуючої «єдиної і неподільної Росії», капітулю-
вав і погодився на входження Криму в Українську Державу як автономної оди-
ниці. Падіння режиму П. Скоропадського після поразки Центральних держав у
світовій війні перекреслило ці сподівання.
Керівники Антанти, які після поразки Центральних держав окупували Пів-
нічне Причорномор’я, не збиралися анексувати півострів. Прагнучи не допус-
тити зараження власного населення вірусом комунізму, вони підтримували біло-
гвардійську Росію усіма доступними засобами, включно з воєнною інтервенцією,
але утримувалися від безпосереднього зіткнення з Червоною армією. Завдяки
їхній підтримці Крим певний час перебував під владою білогвардійців. Коли ко-
муністичні симпатії поширилися серед суднових команд, допомога інтервентів
обмежилася евакуацією білогвардійських військ з Криму в Туреччину.
Географічна віддаленість Криму від основних театрів громадянської війни іс-
тотно вплинула на специфіку місцевого політичного протистояння. А. Денікін
розмістив на півострові лише одну піхотну дивізію, а тому мав досить обмежений
вплив на уряд С. Крима, який складався переважно з кадетів. Ситуація зміни-
лася лише після поразки денікінських військ, частина яких знайшла притулок у
захищеному перекопськими укріпленнями Криму. Через деякий час усі залиш-
ки денікінських військ було евакуйовано в Крим на кораблях Антанти. Генерал
П. Врангель, який змінив А. Денікіна на посаді головнокомандувача білогвардій-
ськими арміями, врахував помилки свого попередника, передусім у земельному і
національному питаннях, але це не допомогло йому в протистоянні з червоною
Росією. Після припинення восени 1920 р. воєнних дій на радянсько-польському
фронті Кремль зосередив в Україні більш ніж мільйонну армію, частина якої взя-
ла участь у підкоренні Криму.
197