Page 262 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 262
УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.
тивно-територіального поділу Російської імперії йшлося про доречність поділу
Росії на 16 штатів, зокрема три українських («малоросійських»), територія яких
2
визначалася саме за етнічним критерієм . До цього проєкту ще до Російської ре-
волюції схвально поставився В. Ленін. Однак за царату не лише про втілення, а
навіть про публічне обговорення таких планів не йшлося.
У практичному сенсі питання про російсько-український кордон постало
невдовзі після повалення самодержавства та збуреного цією подією сплеску укра-
їнського національно-визвольного руху. Українські громадські організації з пер-
ших днів Російської революції наголошували на потребі вирішення національно-
го питання і, зокрема, надання Україні автономії. Єдиним об’єктивним критерієм
для окреслення меж України міг бути національний (етнічний) склад населення.
А він, своєю чергою, визначався за мовою, адже ні за назвою, ні за регіональним
адміністративно-територіальним поділом Україна ніяк не була виділена на мапі
Російської імперії. До того ж українці, як і росіяни, були здебільшого вірянами
Російської православної церкви.
Про потребу широкої національно-територіальної автономії йшлося на
Всеукраїнському національному конгресі, який відбувся в Києві 19—21 (6—8)
квітня 1917 р. і в автентичних документах означався як «Національний з’їзд».
Щодо кордонів, то у схвально прийнятих рефератах Федора Матушевського та
Валентина Садовського простежувалася думка про те, що територія України
має визначатися за етнографічним критерієм. У Ф. Матушевського це звучало
так: «Україною ми називаємо край, заселений поспіль нашим українським на-
3
родом» . Такий підхід було відображено в резолюціях конгресу (з’їзду), а сама
УЦР надалі свої претензії на юрисдикцію над тими чи іншими територіями об-
ґрунтовувала насамперед етнографічним критерієм.
Спроби порозумітись із Тимчасовим урядом. 22 (9) квітня вже на першо-
му засіданні щойно обраного Комітету Української Центральної Ради (пізніше
реорганізованого в Малу Раду) було ухвалено «домагатися від Тимчасового уря-
ду призначення Краєвого комісара на Українські губернії: Київську, Херсонську,
Волинську, Подільську, Катеринославську, Чернігівську, Полтавську, Харківську,
Кубань і Таврію» . Інакше кажучи, через потребу ефективного адміністрування
4
2 Фортунатов К.А. Национальные области России: (Опыт стат. исслед. по данным все-
общ. переписи 1897 г.). Санкт-Петербург: Труд и борьба, 1906. Про проєкт див.: Єфімен-
ко Г. Від Мінська до Кубані. Як у квітні-травні 1917-го територію України визначали. Дело-
вая столица. 2017. 26 травня. URL: https://www.academia.edu/33343300/ (дата звернення:
20.11.2020).
3 Реферат Ф. Матушевського «Права національних меншостей», прочитаний на Все-
ук ра їнському національному конгресі. Український національно-визвольний рух. Березень-лис-
топад 1917 року: Док. і матер. / Упоряд.: В. Верстюк (кер.) та ін. Київ: Вид-во імені Олени
Теліги, 2003. С. 149.
4 Протокол № 1 засідання Комітету Української Центральної Ради. 9 квітня 1917 р. Куд-
лай О.Б. Українська Центральна Рада. Протоколи ІІ—ІV сесій. Документи. (Квітень—жов-
тень 1917 р.). Київ: Інститут історії України, 2015. С. 16.
200
