Page 261 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛ 9

ФОРМУВАННЯ
РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО
КОРДОНУ: КРИТЕРІЇ,
ХІД, РЕЗУЛЬТАТИ
(1917—1920)

Стартові позиції. До 1917 р. в офіційному дискурсі Ро-
сійської імперії українці під назвою «малороси» визначалися
як складова частина російського («русского») народу, до яко-
го зараховували також «великоросів» та «білорусів». Трива-
лий час під забороною була й українська мова, тобто запере-
чувалася сама можливість національно-культурного розвитку
українців. Цілком логічно, що в адміністративно-територіаль-
ному поділі тогочасної Російської імперії «Україна» («країна
малоросів»), втім, як і «Росія» («країна великоросів»), не
була представлена, а «розщеплювалася» на низку губерній.
Слід зазначити, що територія розселення українців не була
таємницею для російської громадськості. Приміром, в одному
з довідкових видань ще напередодні Першого загального пере-
пису населення Російської імперії основний район розселення
українців у Російській імперії визначався так: «Губернії Київ-
ська, Полтавська і Чернігівська, що складають серце Малоросії,
Харківська, Подільська, Волинська, Курська (повіти Суджан-
ський, Грайворонський, Білгородський, Старооскольський,
Путивльський і частково Рильський, тобто переважно пів-
денно-західна частина губернії), Воронезька (повіти Богучар-
ський, Бірюченський, Коротоякський, Острогозький, Павлів-
ський і ½ Валуйського, теж південно-західна частина губернії);
потім Новоросійські губернії: Катеринославська, Херсонська та
степова частина Таврійської, де вони становлять більшість насе-
1
лення і нарешті Хотинський повіт Бессарабської губернії» .
За результатами перепису населення 1897 р. вказані межі
було по суті підтверджено, про що неодноразово говорилося.
Зокрема, в складеному у 1906 р. проєкті російського науков-
ця Костянтина Фортунатова щодо реформування адміністра-
Геннадій 1 Алфавитный список народов, обитающих в Российской Империи.
Єфіменко Санкт Петербург, 1895. С. 51.
199