Page 256 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

зував позицію кримських татар: «Татари, не бажаючи піддавати своє життя не-
безпеці та сподіваючись мирно ужитися з червоними, заявляли, що залишаються
нейтральними. При намаганні провести примусову мобілізацію вони віддавали
перевагу втечі до лісу, до зелених, сподіваючись пересидіти до моменту вирішен-
40
ня суперечки між арміями, які боролися між собою» .
Аграрно-селянська політика П. Врангеля також була протилежною денікін-
ській. Зазначалося, що землею має володіти «на засадах міцно закріпленої при-
ватної власності якомога більша кількість осіб, які можуть вкладати в неї свою
працю». Посередником між великими землеволодіннями й новими власниками
мала бути держава, яка повинна викупити землю в поміщиків і передати її селя-
нам у приватну власність за плату. Ціна однієї десятини землі встановлювалася в
розмірі п’ятикратної вартості отримуваного з неї середньорічного врожаю. Ви-
плачувати за одержану землю державі селяни мали впродовж 25 років. Маєтки
41
площею до 600 дес. у поміщиків не вилучали . Закон про землю був продуманий
і реалістичний, але міг діяти тільки в мирних умовах і не в межах окремо взятого
півострова. Учасник його розроблення князь В. Оболенський у спогадах писав:
«Я глибоко переконаний і тепер, що якби земельний закон, хоча б у тому вигля-
ді, в якому його видав генерал Врангель 25 травня 1920 р., був виданий генера-
лом Денікіним 25 травня 1918 р., то підсумки громадянської війни були б зовсім
іншими» .
42
Тим часом червоно-зелені партизани поширювали серед селян листівки, в
яких, як розповідав М. Бабахан, «був наказ, щоб жодна людина не наважувалася
йти на вибори до земств і не насмілювалася через врангелівські посередницькі ко-
місії купувати землю; що ті, хто зараз за врангелівські папірці куплять землю, будуть
занесені у спеціальний список і після приходу радянської влади у них заберуть як
куплену землю, так і власну» . Більшовицька навала наближалася до півострова.
43
У вересні 1920 р. радянські війська, які боролися з білогвардійцями, було
об’єднано в Південний фронт під командуванням М. Фрунзе. До нього увійшли
чотири армії. Шансів на перемогу в 1920 р. у білогвардійців вже не було. Обурені
продрозверсткою і забороною торгівлі українські селяни знову піднялися на бо-
ротьбу з радянською армією в тилу військ Південного фронту, але вони не стали
союзниками Білого руху, пам’ятаючи денікінщину.
Припинення воєнних дій на радянсько-польському фронті дало можливість
посилити Південний фронт додатковими військами, насамперед 1-ю кінною
армією С. Будьонного. Х. Раковському і М. Фрунзе вдалося укласти угоду про
спільні дії з Революційною повстанською армією України (махновців). У резуль-
40 Савич Н. Крымский период (глава из воспоминаний). Крымский музей. 1994. № 2. С. 81.
41 Борьба за Советскую власть в Крыму. Т. 2: Май 1918 — ноябрь 1920. Симферополь,
1961. С. 247—248.
42 Оболенский В. Крым при Врангеле. Мемуары белогвардейца. Москва-Ленинград, 1928.
С. 20. Датування за старим стилем.
43 Бабахан Н. Крымская повстанческая (зеленая) армия. Революция в Крыму. 1924.
№ 2(4). С. 7.
194