Page 260 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

Перші спроби більшовиків утвердитися в Криму полягали у створенні фор-
мально не пов’язаних з радянською Росією буферних республік. Незважаючи на
червоний терор, спрямований на придушення всіх форм спротиву, перша радян-
ська республіка протрималася тільки п’ять тижнів, а друга — 75 днів. Головним
завданням цих республік-симулякрів була організація вивезення з півострова
продовольчих ресурсів, що прирікало місцеве населення на матеріальні нестатки,
аж до голодування. Конструювання третього радянського уряду наприкінці пе-
реможної для Кремля громадянської війни супроводжувалося жахливим сплес-
ком червоного терору, який заздалегідь унеможливив будь-які спроби спротиву
радянській владі.
Очолюваний Х. Раковським уряд радянської України робив спроби об’єднати
Крим з материковою частиною Таврійської губернії, яка входила до складу УСРР,
але щоразу стикався з негативною реакцією керівництва РКП(б). У Москві бажа-
ли залишити Крим у власному підпорядкуванні, тобто надати йому статус авто-
номної республіки в кордонах Росії.
Починаючи процес конструювання Кримської Радянської Соціалістичної
Республіки (її проголошення відбулося в жовтні 1921 р.), в Кремлі не поспішали
оголошувати, що вона є автономною частиною РСФРР. В. Ленін налагодив все-
бічну допомогу Турецькій республіці, яка відстоювала своє існування в боротьбі
з внутрішніми і зовнішніми ворогами. В Кремлі розраховували з допомогою Ке-
маля Ататюрка розгорнути світову комуністичну революцію на Сході. Кримська
радянська республіка у вигляді нібито самостійної держави мала бути взірцевою
для східних народів.
Відносини радянської влади з татарським національним рухом під час існу-
вання першої радянської республіки були відверто ворожими. В період другої
республіки в Кремлі почали шукати контакти з лідерами кримськотатарського
руху, але її коротке існування ударемнило ці спроби. У 1920 р. окремі представ-
ники киримли з’явилися у складі Кримського обкому РКП(б) і Кримського рев-
кому, хоча більшовицьке керівництво відмовилося від співробітництва з єдиною
авторитетною організацією корінного населення півострова — Міллі Фірка.
У дореволюційні часи внаслідок кількох хвиль вимушених міграцій кримські
татари перетворилися на етнічну меншину, дисперсно розселену переважно на
Південному узбережжі та в гірських районах півострова. Внаслідок цього біль-
шість лідерів кримськотатарського руху розуміла примарність сподівань на про-
голошення в Криму національної автономії. В умовах активного протистояння
цим спробам з боку російської більшості населення (її підтримували й українці,
переважна частка яких була русифікованою). Курултай почав вибудовувати спе-
цифічну форму національно-персональної автономії, що допомогло кримським
татарам зберігати і навіть зміцнювати національну ідентичність.

198