Page 253 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 253

Розділ 8. Крим у період революції і громадянської війни 1917—1920 рр.

          дивізію генерала О. Корвін-Круковського. Вона розташовувалася в містах неве-
          ликими гарнізонами.
              Крайовий уряд пишався відсутністю цензури і запевняв громадськість, що
          гарантуватиме демократичні свободи. Однак під тиском білогвардійських гене-
          ралів — спочатку О. Корвін-Круковського, а потім О. Боровського, які втруча-
          лися у внутрішнє життя, незважаючи на запевнення Денікіна в протилежному,
          міністри почали застосовувати антидемократичні заходи. В.  Набоков (батько
          славетного російсько-американського письменника) зауважив: «Всі члени крим-
          ського уряду багато зусиль присвятили боротьбі з адміністративними репресіями
          в дні царської влади, а тепер самим доводиться застосовувати їх»  .
                                                                         30
              Один з керівників партії кадетів М. Винавер пояснював білогвардійські ре-
          пресії так: «Добровольча армія не могла надіслати в Крим скільки-небудь значні
          сили. За своєю якістю загони, надіслані в Крим, особливо в Ялту, були такими, що
                                                                          31
          поведінкою своєю викликали обурення всього мирного населення»  . Насправді
          він не розумів, що населення окупованих білогвардійцями районів обурювалося
          не моральними якостями військовослужбовців, а недолугою соціальною і націо-
          нальною політикою керівників Білого руху. Трагедія партії кадетів, яка боролася
          з самодержавством під час двох російських революцій, полягала в тому, що вона
          силою обставин і логікою подій перетворювалася на адвоката білогвардійців.
          Обурення переростало в озброєний спротив. Повстанські загони, які стихійно
          виникали в кримських горах ще за німецької окупації, почали множитися. Керів-
          ництво ними перебирали більшовицькі емісари. Демагогічна теза про право на-
          цій на самовизначення сприяла помітному полівінню кримськотатарського руху.
              Кримська Радянська Республіка. 4 січня 1919 р. Л. Троцький підписав по-
          станову Реввійськради РСФРР про створення Українського фронту під команду-
          ванням В. Антонова-Овсієнка. 5 лютого радянські війська зайняли Київ, у берез-
                         32
          ні — Миколаїв  .
              15 березня в Севастополі відбулася конференція правлінь профспілок, яка
          більшістю голосів  прийняла запропоновану більшовиками резолюцію про за-
          гальний політичний страйк. Страйк придушили терором, однак кримські біль-
          шовики не відповіли на розстріл його ініціаторів, вичікуючи і пильно стежачи за
          подіями на фронті.
              Група радянських військ, яка діяла на кримському напрямі, 29 березня захо-
          пила Генічеськ і вийшла до Чонгару і Перекопу. 4 квітня Задніпровська стрілець-
          ка дивізія під командуванням П. Дибенка та І. Федька захопила Перекоп і почала
          наступ у кількох напрямках, переслідуючи білогвардійців, які в паніці відступали.
              19 квітня французькі комуністи організували бунт на кораблі «Франс». На-
          ступного дня команди дредноутів «Мірабо» і «Жан Бар» також відмовилися
          підкорюватися своїм командирам. 1 травня французька ескадра залишила Севас-

              30  Крымский вестник. 1919. 18 февраля.
              31  Винавер М. Наше правительство (Крымские воспоминания 1918—1919 гг.). С. 203.
              32  Бикова Т.Б. Створення Кримської АСРР (1917—1921 рр.). С. 87.
                                              191
   248   249   250   251   252   253   254   255   256   257   258