Page 30 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

нича катастрофа знецінила політичний порядок денний. Промисловий регіон
тривалий час перебував у траурі. Шахтарям було просто не до революції.
Армія також не лишалася осторонь революційних процесів і прагнула взяти
участь у суспільно-політичному житті через власні органи. 18 (5) березня відбули-
ся збори офіцерів і солдатів Київського гарнізону, на яких були присутні близько
трьох тисяч людей. Вони створили Тимчасову раду солдатських та офіцерських
депутатів і обрали представників до Виконавчого комітету Ради об’єднаних гро-
14
мадських організацій . 20 (7) березня виникли Рада офіцерів, лікарів, чиновни-
ків військових частин, управ, штабів, установ і закладів Київського гарнізону.
Свою єдність з революційним народом армія засвідчила під час параду військ
15
перед Міською думою 19 (6) й 20 (7) березня . «И цветы, и красные флаги, и
16
звуки марсельезы», «красные ленточки на груди, на рукавах, на фуражках» , —
так описували парад у газетах. Коли приїхав командувач Київського військового
17
округу М. Ходорович, у приміщення думи його занесли на руках . Над Дум-
ською площею кружляв аероплан із червоним прапором. Один із написів на
транспарантах проголошував: «Армія з народом». Особливий акцент було зро-
блено на гаслі «Війна до переможного завершення! Хай живе свобода! Все для
війни!». Поступово сформувалася мережа військових рад: гарнізонні, окружні,
фронтові, полкові тощо. Усі вони також мали партійні та національні фракції. За
подібним алгоритмом виникали ради чи не на всіх підприємствах, установах.
З’явилися ради лікарів, адвокатів. Серед найбільш несподіваних — ради безро-
бітних та квартиронаймачів.
Національний Великдень. Український рух напередодні революції здавався
приспаним, врешті, імперська адміністрація зробила все для того, щоб деполіти-
зувати і знеособити його. Публіцист і майбутній генеральний секретар міжнаці-
ональних справ Сергій Єфремов писав: «Сумно й без надії стрічали новий 1917
рік… я пам’ятаю добре, який безнадійно-тужливий настрій панував серед неве-
ликої групи українців, що зібралися 26 лютого, в день Шевченкових роковин…
18
Слово не йшло з вуст, розмова рвалася, як гнила нитка» . Утім, не всі поділяли
його песимізм. Галичанин Михайло Шкільник, який опинився у Києві після ро-
сійського полону, у спогадах зазначав: «Здавалося — «на всіх язиках все мовча-
ло». Але справді було воно не так. Українці поступовці, есдеки, есери пішли в
підпілля, особливо молодь. Вони пішли в селянські маси, робітничі середовища
19
та військові осередки і нелегально працювали проти царської тиранії…» . Не
14 Там само. С. 3.
15 Там само. С. 1.
16 Там само. С. 1.
17 Там само. С. 3.
18 Єфремов С. На вершку національних домаганнів (1917-й рік на Україні). Публіцис-
тика революційної доби (1917—1920 pp.): у 2 т. Т. 1 / Упоряд.: В. Верстюк, Г. Басара-Тиліщак,
В. Бойко, В. Скальський. Київ: Дух і Літера, 2013. С. 414.
19 Шкільник М. Україна у боротьбі за державність в 1917—1921 pp. Спомини і роздуми /
Упоряд. В. Верстюк. Київ: Кліо, 2016. С. 89.
28