Page 33 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 2. Український національно-визвольний рух у революційній Росії (березень — листопад 1917 р.)

На конгресі було заслухано кілька рефератів. Дебати були бурхливими, не
обійшлося й без скандалів: самостійники висували претензії до М. Грушевсько-
го, а представник церкви — уманський єпископ Димитрій виголосив промову
українською мовою — нечуваний на той час вчинок для високого ієрарха право-
славної церкви. Та все ж учасники визначили головне завдання своєї подальшої
роботи — досягнення автономії для України.
Завершився конгрес виборами членів Центральної Ради. Головою було обрано
М. Грушевського, його заступниками стали відомі українські діячі — письменник
В. Винниченко та літературознавець С. Єфремов. Загалом на конгресі було обрано
115 членів Центральної Ради, не рахуючи трьох керівників. Обрані депутати вва-
жалися тимчасовими. Їх ще мали затвердити ті організації, які вони представляли.
Відомі й випадки переобрання. Відразу ж після конгресу своїх депутатів замінили
24
студенти, самостійники, одеська та волинська українські громади . Зміни складу
відбувалися й пізніше, однак наразі ці зміни повністю не досліджено.
Крім того, Центральна Рада мала право кооптації нових членів. І цим її ке-
рівництво активно користувалося відповідно до гостроти поточного моменту.
Влітку було кооптовано всіх членів Українського генерального військового комі-
тету, всеукраїнських рад селянських, військових, робітничих депутатів, представ-
ників національних меншин. За кілька місяців, до серпня 1917 р. особовий склад
25
Центральної Ради зріс до 792 депутатів . Впродовж перших місяців революції,
напевно, не було дня, щоб не відбувалися якісь збори, мітинги, демонстрації, не
починала виходити нова газета чи не з’являлася нова організація або партія. Піс-
ля Всеукраїнського національного конгресу український рух набув більш чітких
форм. Уся маса українських організацій поступово об’єднувалася у повітові укра-
їнські ради. А ті, своєю чергою, утворювали губернські ради.
Губернські українські ради обиралися губернськими національними з’їз дами
за територіально-пропорційним принципом. Своїх представників до рад відря-
джали повіти, партії та громадські організації. Подекуди депутатів обирав безпо-
середньо з’їзд. Внутрішню структуру губернських рад, як правило, визначали на
їхньому першому засіданні. Очолювали їх відомі громадські діячі: Ілля Шраг (Чер-
нігів), І. Фещенко-Чопівський (Київ), Г. Хоткевич (Харків), І. Луценко (Одеса),
С. Підгірський (Житомир), Д. Маркович (Вінниця) тощо. В організації україн-
ських губернських рад з’їзди керувалися рекомендаціями Центральної Ради, хоча
момент революційної творчості «знизу» також був помітний. На з’їздах постава-
ло питання про видання власних часописів, яке найчастіше вирішували позитивно.
Засновані газети відігравали неабияку роль у національному житті губерній .
26

24 Там само. С. 66—67.
25 Верстюк В.Ф. Склад і структура Української Центральної Ради. Проблеми вивчення
історії Української революції 1917—1921 років. 2009. Вип. 4. С. 5—30.
26 Скальський В. Відображення революційних очікувань українців на національних гу-
бернських з’їздах 1917 — початку 1918 рр. Український історичний збірник. 2007. Вип. 10.
С. 128—138.
31