Page 36 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

бракувало землі, що сковувало особисту ініціативу, не дозволяло розвивати гос-
подарство. Велика частина селянства ледве дотягувала до нового врожаю. Тож
очікування земельної реформи було гострим і напруженим. Від скасування кріпа-
цтва у 1861 р. до початку революції минуло більш як пів сторіччя. За цей час цар-
ська влада не спромоглася здійснити модернізацію села та земельних відносин,
незважаючи на потужний суспільний запит.
Українські політичні діячі запропонували два стратегічних напрями аграр-
ної реформи — шляхом соціалізації та націоналізації. Перший передбачав ви-
лучення землі у колишніх власників та подальший її розподіл громадою села
чи земельним комітетом. Другий — передачу землі у державну власність, а вже
держава мала передавати право користування конкретним особам чи установам.
У середовищі ідеологів аграрної реформи переважала думка, що землю повинні
отримувати ті, хто на ній працює особисто. Право на земельну ділянку мало бути
скроплене трудовим потом. Отже, щоб отримати землю, потрібно було бути «се-
лянином», а не «українцем». Щоб не пропустити земельну реформу і не втрати-
ти свій шанс отримати земельний наділ, «солдати» масово перетворювалися на
«селян», дезертируючи з фронту. Їхніми діями керувало прагнення повернутися
додому, щоб встигнути поділити землю. Про те, що країну, яка була джерелом
омріяної землі, в такому випадку не було кому захищати, вони не замислювалися.
Кілька років відірваний від землі солдат, повернувшись додому, доволі час-
то спостерігав цілком ідеалістичну картину тиші й спокою: односельці поділу
землі чекали, але самотужки його не здійснювали. Повертатися до тяжкої селян-
ської праці на землі у демобілізованих / дезертирів не було бажання або змоги.
В останньому випадку причиною могла бути інвалідність, втрата чи обмеження
права власності на земельну ділянку через найрізноманітніші (юридичні, еконо-
мічні, сімейні та ін.) обставини. Давалася взнаки і психологічна травма людини,
що відчула на собі всі «принади» війни.
Селянські з’їзди були практично одностайними в підходах до вирішення
аграрного питання — земля має бути соціалізована: «земля, вода, повітря та
скарби надр землі є і повинно бути надбанням всього народу» . Така позиція
35
повністю збігалася з програмою партії соціалістів-революціонерів, які вважали,
що селяни мали природний потяг до громадського землеволодіння. Це сприяло
масовому і більш свідомому поширенню концепції соціалізації землі.
Під соціалізацією селяни розуміли скасування приватної власності на зем-
лю і перерозподіл її між селянами. Агентами такого перерозподілу мали, на їхню
думку (і це згодом засвідчила практика спонтанних та самовільних земельних
реформ у багатьох місцевостях), виступати територіальні громади. Тобто жителі
конкретного села брали на себе обов’язок розподілити конфісковані землі між

35 Победа Советской власти на Херсонщине (1917—1920 гг.): Сб. док. и матер. / Ред.
кол.: Н.А. Даниленко (отв. ред.), М.И. Давыдов, Г.А. Голубев. Херсон: Наддніпрянська прав-
да, 1957. С. 42—44.
34