Page 38 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

ними та малоземельними селянами ту площу землі, яка буде творити земель-
ний фонд даного села, встановляють правила порядкування відведеними селу
землями згідно правилам, прийнятим Подільським губерніальним селянським
40
з’їздом» . Тобто селяни розпочали вирішення земельного питання не очікуючи
рішень Установчих зборів чи інших державних органів, а керуючись власними —
традиційними — уявленнями про справедливість.
Революцію в селянському середовищі найчастіше сприймали як «свободу»
від законів та встановлених правил. Сільські сходи, керуючись «революційним
правом» та посилаючись на «голос народу», вдавалися до перерозподілів зем-
лі всередині земельної громади чи маєтків великих землевласників. Здійснюю-
чи перерозподіл на свій розсуд, селяни здебільшого не уявляли віддалених на-
слідків своїх дій, тим більше в ситуації глибокої економічної кризи, спричиненої
війною та революційними потрясіннями. А наслідки були суперечливими. Досі
цією землею користувався, наприклад, місцевий цукровий завод, який сплачу-
вав податки, давав робочі місця, наймав тих самих селян для обробітку полів і
вирощування цукрових буряків. Тепер же договір оренди із заводом розірвано,
землю розподілено між селянами «по справедливості». У результаті цукровий
завод суттєво скорочує виробництво або й узагалі банкрутує. А земельні наділи
використовуються неефективно, бо в селян немає достатньої кількості посівного
матеріалу, реманенту, необхідних навичок ведення товарного господарства.
Реалізація такого сценарію земельної реформи лише посилювала хаос у селі.
Сільські громади, що з найкращими намірами бралися за перерозподіл землі,
переважно були неспроможні задовольнити запити всіх. Хтось обов’язково ви-
являвся незадоволеним своєю ділянкою, хтось обурювався через надто малий
розмір отриманого наділу, в когось його урізали. Це, відповідно, підіймало хви-
лю невдоволення, призводило до вимог нового перерозподілу землі, а то й ігно-
рування постанов сходу, земельної комісії. Напружена ситуація мала всі шанси
перерости у внутрішньосільський конфлікт, що доволі часто й траплялося. Ще
більше загострювалися суперечності між сусідніми земельними громадами —
досить часто іноетнічними, що мали більші земельні ділянки. Регіони зі строка-
тим національним складом унаслідок нерівномірності землекористування етніч-
них груп перетворилися на справжні «гарячі точки».
Взимку та навесні 1918 р. погроми маєтків були вже звичним явищем, яке
стримувати було нікому. Радянська влада лише підбурювала їх. Відтоді характер-
ною стає така картина: «Хатина небагата і в її убогому умеблюванню різко ки-
дається у вічі розкішна канапка та люстра: дар революції зі сусіднього панського
41
двора» . Масовим анархічним настроям і мародерству сприяли і радикальний
Декрет про землю російського Раднаркому, і дещо поміркованіший Тимчасовий

40 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО
України). Ф. 628. Подільський губерніальний комісар Української Народної Республіки.
Оп. 1. Спр. 18. Арк. 10.
41 Петрів В. Військово-історичні праці: Спомини. Київ, 2002. С. 425.
36