Page 37 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 2. Український національно-визвольний рух у революційній Росії (березень — листопад 1917 р.)

собою, не довіряючи цієї справи державі. Водночас зростало розуміння необхід-
ності узгодження критеріїв розподілу земель у межах всієї країни.
Після скасування приватної власності на землю вона перейшла у розпоря-
дження Земельного фонду, звідки мала би роздаватися тим, хто здатен її обро-
бити самостійно. Виняток становили солдатські вдови, сироти та інваліди війни.
Всі видатки на реформу покладалися на державу. До її проведення пропонува-
лося заборонити операції з купівлі-продажу землі («Земля, яко дар Божий, як
36
повітря, не повинна ні купуватись, ні продаватись» та «Признати всі земельні
акти і «зділки» після першого марта не дійсними» ), а для тимчасового конт-
37
ролю за використанням ґрунтів, лісів і води заснувати земельні комітети або ради
селянських депутатів, об’єднані в Центральний український земельний комітет.
Вони ж мали розпоряджатися необробленими, занедбаними, покинутими чи не
засіяними з тих чи інших причин землями. Особливо наголошувалося на дотри-
манні закону при перерозподілі землі: «самочинних захватів землі не робить і
38
ждать вирішення земельної справи через Український Народний Сойм» .
Навряд чи можна запідозрити сучасного українського селянина — колиш-
нього колгоспника в ідеалізації колективних форм господарювання, проте тодіш-
нє суспільство не мало перед собою прикладу сталінської колективізації та життя
в радянському селі, а тому цілком прихильно ставилося до ідеї спільного ведення
господарства: «бажано великі зразкові хазяйства передавати до рук хлібороб-
ських товариств як очагів майбутнього соціалістичного господарювання» . Од-
39
нак такій «колективізації» підлягала лише невелика кількість земель, більшість
мала відійти в користування окремим селянам. Пропонувалося також оголосити
власністю всього народу ліси, води і надра, виплачувати соціально незахищеним
пенсії, організувати державне забезпечення сільськогосподарською технікою.
Тимчасовий уряд не бажав брати на себе відповідальність за вирішення зе-
мельного питання, цілком усвідомлюючи його вибуховий потенціал. Проблему
було відкладено до Установчих зборів. Однак радикалізоване труднощами воєн-
ного часу та революційною пропагандою селянство вже втрачало терпець. По-
громи великих маєтків траплялися вже в березні 1917 р., однак вони були спо-
радичними і не мали системного характеру. Тоді ще було поширене переконання,
що землю «дасть» уряд. Ближче до жнив постанови селянських з’їздів стають
більш вимогливими. А після більшовицького перевороту в Петрограді та прого-
лошення ІІІ Універсалом земельної реформи в Україні губернські селянські з’їзди
переходять до самостійного вирішення земельного питання.
Так, селянський з’їзд Подільської губернії (24—27 (11—14) лютого 1918 р.)
прийняв рішення, що сільські земельні комісії «розділяють по між безземель-

36 Громадянин. 1917. № 3—4.
37 Український національно-визвольний рух. Березень — листопад 1917 року: Документи і
матеріали / Упоряд.: В. Верстюк (кер.) та ін. Київ: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. С. 426—428.
38 Там само. С. 329—331.
39 Там само. С. 426—428.
35