Page 303 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 10. Південно-Східна Україна в національно-визвольних змаганнях: доба перемог і поразок

початку 1918 р., претендували на звання органу влади, створеного з цілковитим
дотриманням законних процедур, що унормовували умови транзиту влади після
зречення царя, і з найширшим соціальним представництвом. Решта виникали
або в результаті революційної активності певних соціальних класів / верств, або
внаслідок скидання революційних органів, або як ситуативні політичні союзи.
Зумовлювалося це системною кризою центральної влади, її деградацією та дис-
кредитацією на місцях.
В умовах вакууму / безсилості влади та зовнішніх загроз для всіх центрів вла-
ди (за винятком більшовиків, що мали чітку стратегію) основним завданням було
забезпечення існування як такого. Всім бракувало легітимності в очах суспіль-
ства і зовнішніх сил, бо всі вони постали на хвилі віри в революційне право мас
чи, навпаки, на основі його заперечення. Доволі часто перевага перед опонента-
ми полягала лише в тому, що вони діяли активно і брали на себе відповідальність.
Кожна наступна сила приходила із запереченням законності попередньої, і все
починалося знову.
Особливістю етапу було й те, що революційні / контрреволюційні уряди ле-
гітимізували / делегітимізували культивовані впродовж кінця ХІХ — початку
ХХ ст. передреволюційні очікування. Революційна ейфорія, що охопила вели-
чезні маси населення, стала тим фактором, що легітимізував низку революційних
влад і урядів (здебільшого самопроголошених). Їхня легітимність визначалася,
власне, лише соціальною базою — чим масовішою була підтримка, тим сталішим
виявлявся уряд. На тривалих хронологічних відтинках, зрозуміло, набували зна-
чення решта факторів — професійність, рівень усвідомлення економічних та гео-
політичних проблем, здатність вдаватися до репресивних дій, ідеологічна відпо-
відність масовим настроям, якість електоральної бази та підтримка в середовищі
фахівців-практиків, наявність програми перетворень та ступінь їхнього утопіз-
му, — їх пропорції і визначали життєвість тих чи інших режимів. Якщо додати
сюди прояви внутрішніх міжетнічних та цивілізаційних розламів у їх регіональ-
ному вираженні та постійне ускладнення геополітичної ситуації впродовж Пер-
шої світової війни та після її закінчення, картина стане цілком виразною. А разом
з нею стане більш зрозумілою відповідь на запитання, чому одні самопроголоше-
ні уряди (більшовицький зразка 1920 р.) вистояли і стали основою розбудови
нового геополітичного проєкту, а інші (УНР зразка 1917 р., 1918 р., Українська
Держава 1918 р., махновський рух зразка 1920 р., більшовицькі попередніх ро-
ків) зазнали поразки.
Масовий соціалізм українства як політичного проєкту зіграв лихий жарт з
Україною на етапі державотворення. УЦР мала надзвичайний кредит суспільної
довіри на етапі проголошення, однак розгубила його мірою впровадження своєї
програми державотворення. Діячі УЦР прагнули задовільнити передусім гно-
блених, тоді як у процесі державобудівництва слід дотримуватися балансу між ви-
робниками матеріальних та інтелектуальних ресурсів держави і їх споживачами.
Саме це забезпечує соціальний мир усередині новонародженої країни, підтримує
241