Page 304 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

її життєспроможність і створює стимули розвитку. В іншому випадку життя пе-
ретворюється на політичний та економічний хаос, вихід з якого мешканці відпо-
відних територій шукають у зміні ладу, що на них панує.
В умовах масового інфікування ідеями більшовизму український соціалізм
Грушевського — Винниченка — Петлюри дедалі більше збочував на манівці по-
пулізму. Це мало згубний побічний ефект — українське село на роки з головою
занурилося у стихію самовільного вирішення земельного питання (фактично —
свавілля й мародерства), що згодом перевело міста і країну загалом у режим само-
забезпечення на засадах натурального господарства, а отже, — хронічного еконо-
мічного колапсу і, відповідно, політичної деградації. В такій ситуації про будь-які
реформи та прогрес годі й говорити.
Центральна Рада реалізувала ідею паралельного існування поряд з державною
машиною платформи широкої суспільної самоорганізації. Цей досвід був винят-
ковим у світових умовах і слугував прототипом самоорганізації / самозрощен-
ня громадянського суспільства, запропонованим інтелектуалами українських,
єврейських, польських та інших нацменівських політичних рухів і партій з ме-
тою гармонізації національних відносин у «тюрмі народів». Свіжа у світовому
політичному й інтелектуальному просторі думка, на жаль, була розрахована на
умови революційного, але відносно мирного й усвідомленого транзиту влади і сус-
пільства. В реальності на руїнах імперії Романових її втілювали в життя політичні
романтики — соціалісти-революціонери в умовах кровопролитної світової вій-
ни, агонії імперських режимів, іноземних окупацій, «іспанки», голоду, масової
деморалізації та анархізму населення. Був ще один політичний актор, який уне-
можливлював революційні перетворення УЦР, перевершуючи всіх своїх проти-
вників нічим не обмеженою популістською риторикою, — російські більшовики,
керовані ЦК на чолі з Володимиром Леніним і Львом Троцьким.
На певному етапі провідну роль серед суспільно-політичних сил, що здійсню-
вали пошук шляхів і місця Південно-Східної України в революційно-визвольних
змаганнях 1917—1920 рр., перехопив анархістський рух під проводом Н. Мах-
на, що перетворився на незалежний політичний табір загальноукраїнського зна-
чення і послідовно проводив політику внутрішнього суверенітету, розробивши
оригінальну ідеологію та модель суспільного устрою. Власне, це була історична
інверсія здавна властивої українцям ідеї козацької вольниці. Переростання ідеї
непідвладності будь-якій владі в цілком конкретне її просторове втілення було
справою часу. Втім, саме часу для переростання «Гуляйпільської республіки»
в історично нову версію повноцінної державності й не вистачило. Під ударами
надцентралізованої більшовицької диктатури вона зазнала поразки.
Суголосність більшовицьких гасел прагненням широких верств населення,
цинізм, жорстокість і прагматизм більшовицької влади забезпечили їй перемо-
гу. Екстремізм більшовиків, які заперечували саму суть соціал-демократії (тобто
першість суспільства, а не партій), пропагували класову війну замість класового
миру, перетворився на історичне прокляття постімперських теренів. В ситуації
242