Page 299 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 10. Південно-Східна Україна в національно-визвольних змаганнях: доба перемог і поразок

Більшовицькі продзагони приходили в Крим, як і Україну, за даниною. Радянські
ніким не визнані державні симулякри прирікали і себе, і населення на життя у
стані хронічної війни та зубожіння.
Не менш суперечливим актором став білогвардійський рух, на останній плац-
дарм якого перетворився Крим наприкінці російської громадянської війни. Від-
мітною рисою політичної програми білогвардійців було заперечення права націй
на самовизначення. Білі розглядали Крим лише як частину Таврійської губернії, зо-
всім не зважаючи на кримськотатарську проблему й апологетизуючи цивілізаційну
місію росіян. Саме колоніальні практики в Криму відвернули від них корінне насе-
лення півострова і провели глибокий вододіл між тубільцями та новітніми колоні-
заторами. Навіть ґрунтовний перегляд платформи Білого руху на останньому етапі
його існування не зарадив справі. На зміцнення режиму П. Врангеля та реалізацію
його проєктів історія відвела порівняно короткий період від початку до завер-
шення польсько-радянської війни. Поступки П. Врангеля були запізнілими. Вони
неспроможні були нівелювати давні проблеми й образи чи компенсувати втрати,
завдані кримським татарам нерозважливою однобокою політикою білогвардійців.
На їхньому тлі навіть більшовики виглядали меншим злом.
Чисельно поступаючись етнополітичному тандему росіян та українців, у часи
протистояння останніх кримські татари, просякнуті панісламістськими, пантюр-
кістськими та младотурецькими ідеями, перетворювалися на помітну політичну
силу, вага якої зростала відповідно до змін геополітичної ситуації. В часи Першої
світової війни це справді загрожувало змінами геополітичної ситуації в чорно-
морській акваторії. Власне, саме це і спричинило посилення колоніальної полі-
тики Російської імперії та СРСР у Причорномор’ї. Залізна хватка, якою Кремль
намагався утримати Крим, пояснювалася просто: за тогочасного рівня розвитку
транспортної галузі та військових технологій Крим дійсно був стратегічно важ-
ливим майданчиком Євразійського континенту.
У таких обставинах він був приречений на втрату суверенітету. Політичний
маятник упродовж 1917—1920 рр. хитався між імперським, консервативно-лі-
беральним, національно-визвольним і більшовицьким проєктами, то високо
підіймаючи хвилю національно-визвольного руху, то повертаючись до порядку
денного лютого 1917 р., то відхиляючись у глибоку імперську архаїку, і врешті
зупинився на боці більшовицького Кремля. Бурхливий розвиток політичного
життя Криму не мав, на жаль, опертя на реальні соціально-економічні процеси.
В економічному плані Крим залишався справжньою колонією. Саме незрілість та
слабкість економіки регіону і зумовила поразку прокримських політичних акторів.
Як засвідчують архіви, всі кримські радянські уряди конструювалися у Крем-
лі і були підпорядковані вирішенню його завдань. До сподівань і потреб влас-
не кримчан вони не мали жодного стосунку і лише приблизно віддзеркалювали
діапазон їхніх політичних уподобань. Те саме можна сказати і про кордони, які
всередині радянського геополітичного утворення мали суто умовний характер,
мало співвідносячись з етнографічною мапою. Саме цим зумовлювалися дві по-
237