Page 297 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 10. Південно-Східна Україна в національно-визвольних змаганнях: доба перемог і поразок

був помітно збентежений: і край, і його люди невпізнанно змінилися за роки не-
людських страждань і випробувань.
Якщо спробувати в кількох фразах охарактеризувати стан українського сус-
пільства на етапі остаточного утвердження більшовиків, вимальовується невтіш-
на картина: фрагментація соціальних і класових спільнот; знищення механізмів і
законів соціальної взаємодії; тотальна дегуманізація міського і сільського серед-
овища. Війна з її особливим кліматом, коли обиватель призвичаївся до майже що-
денних змін у владі, звик до політичної нестабільності й адаптувався до життя
«у киплячому казані», невпізнанно змінила увесь народ — від старців до дітей.
Війна пройшла крізь міста і села, крізь долі й родини, розкидаючи часом рідних
по крові людей у різні світоглядні табори.
«Вакханалія здичавіння» — в цих словах, власне, сконцентрований суспіль-
ний досвід тих часів. Це стосувалося всіх політичних сил, що змагалися за Укра-
їну. Здавалося, вони намагалися якомога жорстокіше продемонструвати свою
спроможність навести тут лад. Привселюдні екзекуції та страти з елементами
садизму за ці роки перетворилися на найпопулярніший інструмент «виховуван-
ня» населення. Не випадково пролетарі десятками тисяч разом із сім’ями при
наближенні білогвардійців відходили з червоноармійськими частинами, так само
масово разом з білогвардійцями зникали інженери та власники підприємств.
Що вже казати про мешканців єврейських штетлів, яких чи не всі сторони «при-
значали» винними в тому, що відбувалося. Трупи повішених перетворилися на
звичний елемент міських краєвидів. На селі з червоноармійців-реквізиторів жив-
цем здирали шкіру, набиваючи рот і кишківник зерном.
Гору в тій ситуації взяла сила, що вдалася до необмеженої, послідовної, три-
валої в часі жорстокості . Визвольні змагання 1917—1921 рр. закінчилися не на
39
користь українського руху. Українські землі було поділено між Росією, Польщею,
Чехословаччиною і Румунією.
Унаслідок низки геополітичних чинників Україна втратила Крим. У перед-
день Першої світової війни оспіваний представниками «срібного віку» росій-
ський рай — Крим — був пороховою бочкою, що приховувала в собі потужний
руйнівний потенціал. Базова суперечність існування імперського Криму, що ба-
лансував між статусом військової бази та елітної дачі, визначила його історичну
долю впродовж воєнно-революційного ХХ сторіччя. Кривава лазня для Криму,
яку сучасні імперські історіографи воліють називати «епохою великих потря-
сінь», також була підготовлена попередньою історією і стала наслідком неприми-
ренної боротьби на його теренах біло-імперського та більшовицько-імперського
проєктів. Найменшою мірою це протистояння було віддзеркаленням природних
прагнень корінних мешканців Криму.

39 Варто згадати лише, як В. Ленін і Ф. Дзержинський організували геноцид донських і
кубанських козаків. Із загального числа в 3 млн осіб у 1919—1920 рр. було знищено або де-
портовано від 300 до 500 тис. осіб. (Див.: Верт Н. Государство против своего народа. Черная
книга коммунизма. Преступления, террор, репрессии. Москва, 1999. С. 119.)
235