Page 292 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

люційного заколоту, що нібито мав відбутися на запланованому в Гуляй-Полі на
15 червня 1919 р. з’їзді рад 72 повітів, 8 червня Н. Махно склав повноважен-
ня комбрига, а 19 червня (дізнавшись про розстріл восьми членів свого штабу)
перейшов з вісьмома сотнями бійців на Правобережжя Дніпра. Оголошений
більшовиками поза законом і звинувачений у розвалі фронту, влітку з групою
соратників він створив фактично нову армію (з 1 вересня 1919 р. — Революційна
повстанська армія України (махновців) — РПАУ), що діяла в денікінському тилу.
Нескінченні реквізиції (1919 рік був напрочуд врожайним) і мобілізації
денікінського режиму, з одного боку, та відхід Червоної армії з теренів Украї-
ни, з іншого, забезпечили притік селянства до лав махновців. Збори команди-
рів возз’єднаних загонів Першої повстанської української дивізії узгодили нову
структуру органів управління Революційної повстанської армії, що налічувала
близько 40 тис. піхотинців, 10 тис. кавалеристів, тисячу кулеметів, 20 гармат, по-
25
над 12 тис. тачанок .
Шляхи анархістів і більшовиків, здавалося, розійшлися назавжди. Метою
анархістів стає «третя соціальна революція», покликана знищити залишки ка-
піталу та повалити більшовицьку владу (на їхню думку, політика більшовиків не
відповідала корінним інтересам робітничо-селянського класу). Однак на етапі
боротьби з денікінською навалою ці дві сили вкотре змушені були піти на союз.
Ситуація справді була критичною. Доволі влучно її внутрішню напругу передав
Дем’ян Бідний: «Денікін, сівши нам на спину / Став так нівечить Україну, / Що
нам прийшлось — чи глину їж, / Чи боронись, хвативши ніж…», щоправда, ре-
зюме вийшло цілком на користь влади, яка згодом перетворила поета на культову
постать: «Ми довго б, мабуть, бідували, / Та москалі нас врятували: / Як не со-
вітські б москалі, / Ми всі б зостались босі, голі, / На панській плакали б землі /
І в панській мучились неволі» .
26
Насправді ж у порятунку селянства вагому роль відіграли махновські по-
встанські загони. Упродовж жовтня махновці поширили свій контроль на терито-
рію від Бердянська до Таганрога. У листопаді 1919 р. їхня армія зросла до 80 тис.
осіб. Як радикальне крило революційного руху, махновці істотно відрізнялися
від більшовиків у поглядах на революційну стихію. Якщо останні використову-
вали ради для акумулювання всієї повноти влади в руках своєї партії і будували
надцентралізовану державу, то перші виступали за «Вільні Ради» (тобто ради
без більшовицького диктату), які мали стати основою реалізації народного влад-
ного суверенітету в контексті бездержавного експерименту. Це не заважало їм у
часи загострення на революційному фронті укладати військові союзи, хоч і тим-
часові з огляду на ідеологічні суперечності (зокрема, в лютому-травні 1919 р. для
спільних дій на антиденікінському фронті).

25 Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917—1921 рр. Київ: Альтер-
нативи, 1999. С. 215.
26 Аркушеві образотворчі видання у фондах Національної бібліотеки України імені
В.І. Вернадського 1904—1923: бібліографічний покажчик. Київ, 2001. С. 118—119.
230