Page 295 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 10. Південно-Східна Україна в національно-визвольних змаганнях: доба перемог і поразок

мав і заблокований у Євпаторії махновський гарнізон. Вирвавшись з оточення,
РПАУ під керівництвом Олексія Марченка 29 листопада подолала Перекоп, але
1 грудня неподалік Мелітополя була розгромлена 1-ю Кінною армією. Рештки
«кримської армії» (близько 250 вояків) за кілька днів дісталися с. Керменчик,
де з’єдналися з силами, керованими Н. Махном. Начштабу РПАУ Петро Гаври-
ленко загинув під час спроби арешту співробітниками Особого відділу 6-ї армії
Південного фронту, а заарештовані С. Каретников, Осипенко та Ємельяненко
були публічно розстріляні у Мелітополі.
Після розгрому «чорного барона» питання ліквідації махновського руху
стало справою часу, і не лише через ідеологічні та політичні суперечності між
Н. Махном та керівниками Росії. «Махновія» (так глузливо називали територію,
контрольовану махновцями, більшовики) розкинулася поруч із промисловим
серцем України — Донбасом. В. Ленін цілком слушно зауважував: «Донбас —
це не випадковий район, а це район, без якого соціалістичне будівництво зали-
шиться простим добрим побажанням» . Така сама за змістом думка містилася й
31
у відозві ВУЦВК до всіх партійних організацій України.
26 листопада 1920 р. Н. Махно та всі його загони втретє були оголошені
ворогами революції й республіки. 29 січня 1921 р. РНК УСРР ухвалила поста-
32
нову «Про заходи для боротьби з бандитизмом» , яку було визнано фронтом
«такоі-же державноі важливости, яким був фронт по боротьбі з білогвардійськи-
ми генералами й який є фронт з господарчою руіною». При РНК було створено
постійну комісію з боротьби з бандитизмом. Лише з Маріуполя на боротьбу з
33
махновщиною в повіті було відряджено 2 600 чонівців . Відбувалося зачищення
34
нечисленних регіональних угруповань .
Відновлення у грудні 1919 р. радянської влади (11 грудня більшовики за-
йняли Харків, 16 — Київ, 29 — Олександрівськ (Запоріжжя)), з одного боку,
привело до масового приєднання селянства до махновського руху, а з іншого, —
остаточно зробило той антирадянським, антибільшовицьким. 1920 рік став
часом запеклої боротьби радянської влади й Н. Махна за політичний вплив, у
якій перемогла централізована державна організація. Цьому сприяло проголо-
шення і запровадження непу, що прискорив відмову селян від збройного опору
більшовикам. Всю силу свого інструментарію терору: каральні експедиції, масові
арешти, застосування системи заручництва, нацьковування одних отаманів на
інших, розстріли та стягнення, кампанії суспільної дискредитації тощо, більшо-
вики спрямували проти персонально Н. Махна, Революційної повстанської ар-
мії України, місцевих повстанських загонів та селянства як їхньої соціальної та

31 Політичний звіт Центрального комітету РКП(б). 27 березня. Ленін В.І. ПЗТ. Т. 45. С. 100.
32 Збір законів та роспоряджень робітничо-селянського уряду України. 1921. Ч. 2. С. 34—36.
33 ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 5. Спр. 94. Арк. 23.
34 Упродовж весни 1921 р. місцеві селянські загони і формування переважно припинили
своє існування. Серед них і загін соратника Н. Махна Фоми Кожі в районі с. Старобешеве.
(Див.: ЦДАВО України. Ф. 1. Оп. 2 дод. Спр. 7. Арк. 22.)
233