Page 300 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.

разки більшовиків у Криму і їхній успіх за третього приходу. Висновки з двох
дошкульних поразок в Україні та Криму Кремль зробив належні.
Розглядаючи болючі проблеми кримськотатарського національного руху в
1917—1920 рр., слід відзначити унікальність історичного досвіду розбудови тра-
диційного за змістом і формою органу національного самоврядування, що згодом
став основою збереження ідентичності кримськотатарського народу. Курултай в
особливий спосіб інтерпретував передову для свого часу ідею національно-пер-
сональної автономії, що була одним з трендових політичних механізмів вирішен-
ня національного питання, однак ніде так і не була втілена в повному обсязі.
1917—1920 рр. перетворилися на роки сподівань, несправджених надій і
жахливих втрат. Подібно до українського національно-визвольного руху, затав-
рованого більшовиками як «петлюрівщина», кримськотатарський також було
проголошено дрібнобуржуазним і шкідливим. Лайлива словоформа «мілліфір-
ківщина» пізніше не раз використовуватиметься сталінцями для придушення
будь-якого інакодумства як серед кримських татар — членів ВКП(б), так і в поза-
партійній кримськотатарській більшості.
Нечисленність кримських татар в умовах неодноразової зміни окупаційних
режимів, постійних звинувачень у симпатіях до Туреччини і намаганнях створи-
ти незалежний ханат не залишала очільникам кримськотатарського національ-
ного руху простору для маневру. Їм повсякчас доводилося пристосовуватися до
змін політичної ситуації і неодноразово корегувати свою програму. Щоразу за
першої ж нагоди, наче міфічний фенікс, кримськотатарський національний рух
відроджувався з попелу, виходив із підпілля з ідеєю легітимації національно-пер-
сональної автономії, відновлював національні представницькі органи, прагнучи
вільного життя на землі своїх пращурів. На жаль, в умовах, що склалися, полі-
тичні обрії кримськотатарського руху виявилися вкрай вузькими. В цьому сенсі
історична доля українського та кримськотатарського національного рухів мала
багато спільного. Виразні паралелі з українськими реаліями проглядалися й на
рівні масового неорганізованого протесту / повстанського руху. Автор однієї з
перших праць про революційні події М. Бунегін писав про провідну роль крим-
41
ських татар у партизанському «зеленому» русі Криму . Ці своєрідні «побрати-
ми» махновців у 1919 р. завдавали відчутних ударів силам Добровольчої армії і
мали широку підтримку населення.
У Кремлі про це добре знали. Тож, незважаючи на низку інфраструктур-
них проблем, які тогочасними засобами не можна було вирішити, руйнування
зв’язків із «причорноморською прокладкою» колишньої Таврійської губернії,
проблеми з постачанням півострова, Крим був відірваний від України під при-
водом його нібито «неукраїнськості». Парадокс полягав у тому, що перше деся-
тиріччя радянської влади в Криму пройшло під знаменом татаризації. Росіяни в
цій ситуації виглядали стороною, що найбільше втратила від входження Криму
до складу РСФРР. Полівіння кримськотатарського національного руху разом із

41 Бунегин М.Ф. Революция и гражданская война в Крыму. Симферополь, 1927. С. 317.
238