Page 287 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 10. Південно-Східна Україна в національно-визвольних змаганнях: доба перемог і поразок

адже йшлося про розбудову модерної громадянської нації навколо українського
центру націєтворення. Найвагомішим здобутком у теоретичному опрацюванні й
практичному вирішенні національного питання в УНР слід вважати ухвалення
закону «Про національно-персональну автономію». Гарячі й тривалі дискусії
навколо законопроєкту, підготованого М. Зільберфарбом, оприявнили антисе-
мітизм окремих членів Малої Ради, однак 22 (9) січня 1918 р. його все ж було
затверджено. Виступаючи на засіданні Малої Ради, член УЦР від Об’єднаної єв-
рейської соціалістичної робітничої партії М. Литваков зазначив, що з ухвален-
ням закону національні меншини набули нового статусу і стали рівноправними
громадянами УНР. Чинність закону було підтверджено IV Універсалом УЦР.
Нагадаємо, що закон «Про національно-персональну автономію» (22 (9) січ-
ня 1918 р.) було включено до тексту Конституції УНР, затвердженої в останній
день існування УЦР 29 квітня 1918 р. Відповідно до нього великороси, євреї та
поляки отримали національно-персональну автономію на підставі прямої дії за-
кону, решта громад могли скористатися цим правом, надіславши до Генерального
суду УНР колективну заяву, підписану не менш ніж 10 тис. громадян відповідної
національності. Процедура набуття національно-персональної автономії перед-
бачала ухвалення Постанови Генерального суду УНР на публічному засіданні
протягом шести місяців, повідомлення відповідних органів та оприлюднення
ухвали. Саме право мало реалізовуватися через органи Національного союзу,
створені громадянами. Вони ж мали складати так звані національні кадастри на
основі самовизначення громадян.
Неважко помітити, що підхід лідерів УЦР до вирішення національного
питання, визрілий у запеклих наукових і політичних баталіях, був доволі оригі-
нальним і мав на меті визнання та примирення політичної ініціативи найбільш
активних національних громад. На час становлення організаційних принципів
існування УЦР російські, польські та єврейські партії вже були впливовими по-
літичними гравцями, що ж до решти — враховувати їхні інтереси в новостворю-
ваній державності передбачалося мірою політичного оформлення національних
рухів та висунення етнічними громадами усвідомлених вимог. Отже, держава
брала на себе зобов’язання не чинити перепон на шляху політизації етнічних гро-
мад і, зрештою, в міру зростання національних еліт та кристалізації національної
свідомості, — безперешкодно вмонтувати новостворювані вищі представницькі
органи національних меншин (Національні збори) до загальної конструкції ви-
щих органів державної влади. Слід зазначити, що такий підхід мав як свої пе-
реваги, так і недоліки. Однак не можна заперечувати того, що він був одним з
найдемократичніших у світі, оскільки перетворював державну машину та полі-
тизовані національні громади на політичних партнерів, що в конструктивному
діалозі мали формувати націю і державу.
Концепція регулювання міжнаціональних відносин в УНР була однією з най-
прогресивніших у Європі, але й найменш реальною в тих обставинах. По-перше,
надання національним меншинам права національно-персональної автономії пе-
225