Page 310 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

віть поставати. З поміткою «терміново» В. Ленін тоді передав цю телеграму від-
повідним структурам.
Восени 1920 р. економічна неефективність та політична безперспективність
жорсткої централізації дедалі виразніше усвідомлювалася більшовицькими
управлінцями не лише в Україні, а й у Росії. Негаразди підсилювалися ігноруван-
ням економічних потреб України. У написаному 2 жовтня 1920 р. за дорученням
ЦК КП(б)У листі до В. Леніна Х. Раковський писав: «Ми звідси женемо хліб,
вугілля, ми вивезли раніше з Києва в 1919 р. величезну кількість коштовностей
та всілякого майна, ми відправили в 1920 р. в Наркомфін усю валюту іноземну,
яку знайшли тут, а на наші потреби Москва не звертає жодної уваги. Прошу Вас
3
втрутитися» . Не втрутився.
У середині жовтня 1920 р. Х. Раковський ще раз звернувся до В. Леніна: «У нас
складається враження, що Україну систематично ошукують». Щоб припинити це,
він запропонував забезпечити «прийняття представника українського Промбюро
у ВРНГ, де б він боронив наші інтереси і, головне, тримав би нас у курсі загаль-
4
них питань» . Загалом у Кремлі також усвідомлювали проблему і одним з вихо-
дів вважали надання Україні більшої управлінської автономії. Адже за характерної
для 1920 р. надцентралізації за все був відповідальним саме центр, а сил примусу
5
для контролю та організації виробництва не вистачало , що в листопаді 1920 р.
на V конференції КП(б)У відверто визнавав В. Чубар: «Об’єктивні умови життя
на Україні були такими, що примусового залучення до праці не можна було здій-
6
снювати у повній мірі внаслідок нестачі сил примусу» . Зрештою, й ефективність
таких заходів у налагодженні виробництва була низькою. Ймовірно, саме це і зу-
мовило принципову згоду Кремля на зміну курсу щодо України ще до відмови від
комуністичного штурму. Головним репрезентантом такої позиції в Кремлі став Лев
Троцький, який уже 2 листопада виніс на розгляд політбюро ЦК РКП(б) питання
про принципову зміну ставлення до управління Україною: «1. Радянська влада на
Україні трималась до цих пір /і трималася погано/ головним чином авторитетом
Москви, великоросійським (в оригіналі «великорусским». — Авт.) комунізмом і
Російською (в оригіналі «Русской». — Авт.) Червоною армією. Лише зараз відбу-
ваються в Україні внутрішні процеси, що ймовірно, забезпечать незрівнянно біль-
шу стійкість радянської влади. Але, разом з тим, новий етап в розвитку України пе-
редбачає значно більшу самостійність урядових органів в Україні. Той режим, який
існує нині, не може бути визнаний нормальним. В господарському сенсі Україна
все ще являє собою анархію, прикриту бюрократичним централізмом Москви» .
7
3 РДАСПІ. Ф. 5. Оп. 1. Спр. 1306. Арк. 22.
4 ЦДАГО України. Ф. 57. Оп. 2. Спр. 440. Арк. 5.
5 Про проблему примусу див.: Єфіменко Г. Бупри замість в’язниць і трудові армії. Як у
1920-му людей працювати примушували. Деловая столица. 2020. 30 червня. URL: https://
www.academia.edu/43487387/ (дата звернення: 20.11.2020).
6 Бюллетень V Всеукраинской конференции коммунистической партии большевиков Укра-
ины. № 5. Харьков, 1920. С. 2.
7 РДАСПІ. Ф. 5. Оп. 2. Спр. 134. Арк. 98.
248