Page 314 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

нє всіх національних республік він бачив у складі Росії, «федеративність» якої
залишалася лише в назві, оскільки реального федерування Кремль не збирався
допускати в жодному разі. У відповідь В. Затонський фактично повторив свою
пропозицію, на яку (він, можливо, не знав про це) вже було накладено санкцію
вищої інстанції у вигляді ленінського «Ха-ха!»: «Нам потрібно витравити із
голів товаришів уявлення про радянську федерацію як федерацію неодмінно
«російську». …Слід було б цю назву просто усунути, або просто залишити назву
22
«Радянська федерація», або придумати яку-небудь іншу» .
Різне розуміння Договору, як і суті відносин між РСФРР та УСРР, генеру-
вало конфлікти, що повсякчас виникали між Кремлем та Україною в наступні
роки. Українська сторона намагалася наповнити закріплені у Договорі форми
реальним змістом, тоді як Кремль, після певного усталення більшовицької вла-
ди в Україні, прагнув юридично позбавити УСРР державного статусу і, відпо-
відно, управлінської автономії. Станом же на середину березня 1921 р. в цьому
питанні спостерігалася цілковита неясність. Виступаючи на Х з’їзді РКП(б) в об-
говоренні доповіді Й. Сталіна про національне питання, В. Затонський зазначив:
«Я особисто не знаю, в яких взаємовідносинах ми знаходимося зараз з РСФРР,
ми, які живемо в Україні. Я особисто не розібрався остаточно. Що ж говорити
про широкі маси! З укладенням останнього договору ми чи то знаходимося в
федерації, чи то не знаходимося» .
23
Якщо один з очільників України, який з часу першої спроби створення ра-
дянської України не лише постійно входив до складу урядів радянської України
і був членом ЦК КП(б)У, а й на початку 1918 р. як «представник Ц.В.К Всеу-
країнської Ради (російською саме «Рады», а не «Совета». — Авт.) Робітничих,
Солдатських і Селянських Депутатів» при ленінському уряді встиг побувати
«членом Ради Народних Комісарів на посаді Народного секретаря з Україн-
24
ських Справ» , не знав, як означити відносини з Росією, то годі щось говорити
про менш обізнаних діячів. А от бачення того, якими ці відносини мають бути,
в українських очільників було: вони прагнули посилення реальної суб’єктності
України. Запровадження непу, з розвитком якого все більшої ваги набували еко-
номічні чинники, активізувало вироблення такої позиції.
Спершу здавалося, що влада РСФРР готова втілювати задекларовані в До-
говорі від 28 грудня положення. Приміром, коли навесні 1921 р. номенклатура
революційних військових та залізничних трибуналів висловила незадоволення
призупиненням рішеннями ВУЦВК виконання смертних вироків, які виносили
ці трибунали, то Всеросійський ЦВК (ВЦВК) доволі чітко зазначив: мають пра-
во. Мотивація цього рішення була такою: мовляв, підпорядкованість цих трибу-
налів наркоматам, які згідно з Договором від 28 грудня 1920 р. є об’єднаними (у

22 Там само. С. 209.
23 Прения по национальному вопросу на Х съезде РКП(б). Речь В. Затонского. Нацио-
нальный вопрос и советская Россия. Москва, 1921. С. 67.
24 Посвідчення Затонського. Фотокопія. ЦДАГО України. Ф. 57. Оп. 6. Спр. 8. Арк. 3.
252