Page 313 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 11. Від договірної федерації до союзу республік (1921—1923)

значалося, що вони мали керуватися у своїй діяльності декретами й постановами
центральних органів влади РСФРР та УСРР і отримували подвійне підпоряд-
кування — відповідним наркомам РСФРР та «органам центральної радянської
влади УСРР (Конституція УСРР, ст. 7)». Уповноважені мали свої центральні
установи в Україні, які називалися Управління уповноваженого (такого-то) ко-
місаріату РСФРР при Раді народних комісарів УСРР. Декрети й постанови по
таких комісаріатах набували чинності з моменту їх опублікування у «Вістях
18
ВУЦВК» . Таким чином, уповноважені стали «майже наркомами» УСРР, і вже
не можна було сказати, що вони виконують лише волю Центру.
V Всеукраїнський з’їзд рад (25 лютого — 3 березня 1921 р.) ратифікував До-
говір про союз. В преамбулі до основного тексту — і цього, зрозуміло, не було у
ратифікованому Росією документі — було наголошено на необхідності «присту-
пити негайно в згоді з Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом до
розвитку тих пунктів договору, які торкаються відношень поміж Українським та
Російським ЦВК, з’осібного пакту про внутрішній розпорядок об’єднаних Ко-
місаріатів та їх відношень до обох урядів, на передбаченій договором підставі
повної рівности поміж обома Республіками» (виділення моє. — Авт.). Рівно-
правність УСРР з РСФРР українська сторона вбачала основним змістом догово-
ру і публічно акцентувала на цьому.
Для Кремля така постановка питання була неприйнятною, тому підтримки
українські ініціативи не дістали. Договір з УСРР для більшовицького центру озна-
чав лише тимчасову формальну поступку, яка не мала нічого змістовно змінювати у
його ставленні до України. Ситуація чимдалі ставала більш дражливою. У написа-
них приблизно в той період «Тезах з національного питання» опонент Й. Сталіна
на Х з’їзді РКП(б) Володимир Затонський зазначав: «На братські республіки ди-
19
вилися не всерйоз, а переважно з погляду дипломатичного» .
Зазначимо, що централізаторського запалу на той час не позбувся не лише
Й. Сталін, а й В. Ленін, для якого пропозиція В. Затонського про те, що вар-
то «визнати принципово бажаною відмову від терміна Російська (підкреслено
В. Леніним. — Авт.) у назві Радянської федерації», була категорично неприй-
нятною. Саме про це свідчить написане В. Леніним «Ха-ха!» на типографському
20
екземплярі тексту .
Відмінність у підходах, щоправда, лише на рівні формулювань, виявилася
на Х з’їзді РКП(б), який відбувся у березні 1921 р. Доповідач з національного
питання Й. Сталін зазначив: «Федерація Радянських Республік є тією шуканою
формою державного союзу, живим втіленням якої є РСФРР» . Тобто майбут-
21

18 Про уповноважених РСФРР при Раднаркомі УСРР. Збір законів і розпоряджень Робіт-
ничо-Селянського Уряду України за 1921 р. Ч. 1. Ст. 25.
19 Затонский Вл. Тезисы по национальному вопросу. Поезд типография Киевского воен-
ного округа. С. 7.
20 РДАСПІ. Ф. 2. Оп. 1. Спр. 16363. Арк. 4.
21 Десятый съезд РКП(б). 8 марта — 16 марта 1921 г. Москва, 1933. С. 188.
251