Page 311 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 11. Від договірної федерації до союзу республік (1921—1923)

Крім катастрофічного недофінансування та неврахування економічних по-
треб, була ще одна істотна проблема: московські органи нерідко ігнорували
українську управлінську вертикаль як таку. Вони могли запросто надіслати на-
каз, інструкцію чи директиву губернським або повітовим органам напряму і на-
віть не повідомити загальноукраїнський центр, який про це якщо й довідувався,
то постфактум. Зрозуміло, що нічого доброго з цього не виходило, недарма ж
Л. Троцький говорив про анархію, лише прикриту бюрократичним централіз-
мом Москви. З таким фактичним запереченням української суб’єктності керів-
ництво УСРР намагалося боротися і до укладення Договору.
У згаданому листі до В. Леніна Х. Раковський намагався знайти рішення цієї
проблеми. Він пропонував «внести [пропозиції] в комісаріати, як об’єднані, так
і необ’єднані, зноситися з українськими властями або через своїх уповноваже-
8
них в Україні, або через відповідні українські наркомати» . Однак до слів голови
Раднаркому УСРР не дослухалися. Тому ініціативу (після спеціального рішення
9
політбюро ЦК КП(б)У від 18 грудня ) узяв на себе ВУЦВК, який 20 грудня
1920 р. відправив усім губвиконкомам роз’яснювальну телеграму про порядок
управління в УСРР: «Оскільки всі розпорядження на території УСРР можуть
виходити лише від народних комісарів УСРР та вповноважених РСФРР при
Раднаркомі України, то ті телеграми, що виходять від різноманітних відомств
РСФРР, виконанню на Україні не підлягають. … Усі телеграми, що минають укра-
10
їнські центри, мають розглядатися як інформаційний матеріал» .
Саме на цьому етапі було підписано згаданий у попередньому розділі союз-
ний Договір від 28 грудня 1920 р., який зафіксував вимушену відмову від влас-
тивої добі комуністичного штурму жорсткої централізації і формально перевів
відносини між УСРР та РСФРР на договірну основу. Однак у радянській істо-
ріографії, а за нею і в переважній більшості праць українських істориків, оцінку
подій перевернуто догори дриґом — Договір розглядають як етап поступального
шляху до об’єднання чи інструмент зменшення управлінської автономії Украї-
11
ни . Тобто в руслі настанов сталінського «Короткого курсу історії ВКП(б)»:
«Коли вся територія Радянської країни була очищена від інтервентів, а завдання
будівництва соціалізму та оборони країни вимагали подальшого зміцнення сою-
зу народів Радянської країни, на черзі стало питання про тісніше об’єднання Ра-
12
дянських республік (виділення моє. — Авт.) в єдиному державному союзі» .
8 ЦДАГО України. Ф. 57. Оп. 2. Спр. 440. Арк. 5.
9 Там само. Ф. 1. Оп. 6. Спр. 7. Арк. 123.
10 ЦДАВО України. Ф. 2. Оп. 1. Спр. 573. Арк. 17.
11 Про це та інші поширені помилкові твердження щодо відносин між УСРР та РСФРР
див.: Єфіменко Г. Невмирущі міфологеми радянської історіографії (на прикладі відносин
між УСРР та РСФРР в 1917—1923 рр.). Світло й тіні українського радянського історіопи-
сання: Матеріали міжнар. наук. конф. (Київ, 22—23 травня 2013 р.) / Відп. ред. В.А. Смолій.
Київ: Ін-т історії України НАНУ, 2015. С. 31—42.
12 История Всесоюзной коммунистической партии (большевиков): Краткий курс. Мо-
сква, 1946. С. 248.
249