Page 322 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

істотно допрацювати. До спеціальної комісії було включено голову РНК УСРР
Християна Раковського. При визначенні характеру запланованих коректив було
враховано пропозицію української сторони. Двопалатну систему вищого законо-
давчого органу влади СРСР, категоричним противником якої був раніше Й. Ста-
лін, рішенням пленуму було означено «як один з найбільш доцільних шляхів
60
розв’язання національного питання» , про що й доручалося повідомити радян-
ські установи від імені партії.
У Москві, особливо в перші дні після закінчення І З’їзду рад СРСР, його
рішення розглядалося як утворення нової держави, а в пресі часом писали про
СРСР як уже існуючу державу, що суперечило як букві, так і духу рішень з’їзду. За
наполяганням української сторони пленум ЦК РКП(б) ухвалив рішення про те,
що до встановлення «нормальних союзних органів існуюча система взаємовід-
61
носин радянських залишається без змін» .
Така партійна настанова не завжди допомагала, тому українська сторона про-
довжувала нагадувати, що СРСР ще не створено. 21 березня 1923 р. Повноважне
представництво УСРР в РСФРР передало від імені Раднаркому УСРР офіцій-
ний протест до Президії Всеросійського ЦВК, РНК РСФРР та політбюро ЦК
РКП(б), у якому наголошувалося, що оскільки «до цього часу Союзний договір
в дію не введений, то вживання в офіційних паперах, котрі виходять від орга-
нів РСФРР, терміну Союз Радянських Соціалістичних Республік або скорочено
62
СРСР є неправильним і недоцільним» . Цікава деталь: на ХІІ з’їзді РКП(б)
відмову розглядати пропозицію Миколи Скрипника щодо перейменування
РКП(б) на Комуністичну партію СРСР вже московські комуністи обґрунтовува-
ли саме передчасністю такого кроку: «Зачекаємо, доки фактично зорганізується
63
союз Соціалістичних Республік, а потім будемо перейменовувати» .
Якщо узагальнено охарактеризувати ситуацію на завершальному етапі дого-
вірних відносин, можна сказати, що керівництво УСРР не влаштовувала проста
заміна вивіски (тобто назви держави), але водночас це видавалося цілком при-
родним керівництву РСФРР. Крім того, представники України намагалися ді-
яти відповідно до проголошених гасел, а представники центру дотримувалися
усталених і запроваджених ними норм у відносинах з національними республі-
ками. Тенденції до збереження формального державного статусу та реального
збільшення прав національних республік було відображено в рішеннях ХІІ з’їзду
РКП(б) (17—25 квітня 1923 р.). У них підкреслено необхідність надання управ-
лінських повноважень і важливість поступок національним республікам. Зо-
крема, п. 10 резолюції з’їзду з національного питання закликав надати республі-
кам «достатньо широкі фінансові, і, зокрема, бюджетні права, що забезпечать

60 РДАСПІ. Ф. 17. Оп. 2. Спр. 88. Арк. 1.
61 РДАСПІ. Ф. 17. Оп. 2. Спр. 93. Арк. 1.
62 ЦДАВО України. Ф. 3. Оп. 1. Спр. 101. Арк. 150.
63 Двенадцатый съезд Российской коммунистической партии (большевиков) 17—25 апре-
ля 1923 г. Стен. отчет. : Главполитпросвет, Красная новь, 1923. С. 607.
260