Page 323 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 11. Від договірної федерації до союзу республік (1921—1923)

можливість їх власної державно-адміністративної, господарської та культурної
64
ініціативи» .
Після ХІІ з’їзду РКП(б) здавалося, що настав час для ретельної переробки
проєкту Договору. Українська сторона внесла низку пропозицій, які мали по-
силити суверенність УСРР. Зокрема, українські урядовці добивалися того, щоб
наркомати закордонних справ та зовнішньої торгівлі стали не «злитими», а
«директивними», тобто напівсамостійними. Крім того, українське керівництво
запропонувало, щоб наркомати праці, продовольства і робітничо-селянської ін-
65
спекції були необ’єднаними . Очевидно, що економічну та управлінську складо-
ві майбутнього союзу у Харкові бачили інакше, ніж у Москві.
Більшість українських пропозицій, однак, було відхилено керованим
Й. Сталіним центральним партійним апаратом, який до червня вже оговтався
від критики свого підходу до національного питання, яка пролунала на початку
березня з вуст Володимира Леніна. Навіть другу палату — Раду Національнос-
тей — Й. Сталіну вдалося перетворити на переважно російський орган шляхом
включення до неї на рівноправних із представниками союзних республік засадах
представників автономних республік, яких у складі РСФРР було вісім, та ще й
66
автономних областей, яких у РСФРР також налічувалося вісім .
Незважаючи на відхилення переважної більшості українських пропозицій,
Договір зазнав істотних змін. Так, проєкт 30 грудня 1922 р. складався з 26 ста-
тей, український варіант, прийнятий вищими компартійними та радянськими
органами УСРР наприкінці травня 1923 р., містив 36 статей, а затверджений у
червні в партійному порядку проєкт, який згодом і став чинним Договором про
створення СРСР, — 72 статті.
Текст Договору між представниками різних республік було узгоджено в черв-
ні 1923 р., а вже 1—2 липня відбулася сесія ВУЦВК, головним питанням порядку
денного якої був саме Договір про створення СРСР / Конституція СРСР. Допо-
відав Християн Раковський, який відзначив головну відмінність від грудневого
1922 р. проєкту — появу Ради Національностей, або, як означив її доповідач,
67
«Національної Ради» , яка мала захищати інтереси національних республік.
Показовим є і той факт, що, оцінюючи пройдений шлях, Х. Раковський підкрес-
лив, що в час «запеклої міжнародної та громадянської війни» саме «централізм,
революційний, пролетарський централізм був єдиною формою державного існу-
вання і необхідною умовою для нашої перемоги». Натомість з 1921 р. почав-

64 Двенадцатый съезд Российской коммунистической партии (большевиков) 17—25 апре-
ля 1923 г. Стен. отчет. Москва, 1923. С. 696.
65 Окіпнюк В.Т. Конституційний проект договору про утворення СРСР у редакції
УСРР, Український проект Конституції СРСР 1924. Енциклопедія історії України: у 10 т.
Т. 4: Ка—Ком. Київ, 2007.
66 Союз Советских Социалистических республик, автономные республики и области /
Сост. Н.Н. Фиолетов. Москва; Саратов: Изд-во В.З. Яксанова, 1923. С. 21, 23.
67 Стенографический отчет 3-ей очередной сессии Всеукраинского Центрального Испол-
нительного Комитета VII созыва. 1—2 июля 1923 года. Харьков, 1923. С. 6.
261