Page 229 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 6. Революція гідності та збройна агресія Росії у 2014—2015 рр.

лікована на його сайті. Це надзвичайно показовий документ, водночас його не
можна абсолютизувати, оскільки ситуація стрімко змінювалася, а засідань РНБО
з кримського питання відбулося декілька. Тож робити остаточні висновки можна
буде лише після вивчення усього корпусу документів). На той час нове керівництво
держави було свідоме, що відбувається російська агресія (із загрозою вторгнення
також до континентальної частини держави — на донецькому, харківському та ки-
ївському напрямах), і що місцеве населення налаштоване переважно проросійськи.
Було очевидно, що Росія, прикриваючи дії своїх військовослужбовців цивільними
громадянами (навіть своїми), намагається спровокувати українську сторону на за-
стосування сили, аби обґрунтувати своє військове втручання. Водночас на нову
українську владу з боку Росії здійснювався психологічний тиск: 27 лютого голова
Держдуми С. Наришкін дзвонив О. Турчинову з погрозами від імені В. Путіна. Він
казав, якщо загине хоч один російський військовослужбовець, українських урядов-
66
ців оголосять військовими злочинцями і переслідуватимуть по усьому світу .
1 березня 2014 р. в. о. президента України О. Турчинов на основі рішення
РНБО України видав указ про приведення армії в повну бойову готовність і скли-
кання зборів резервістів. А 17 березня парламент ухвалив закон про проведення
часткової мобілізації. Від застосування зброї Україну наполегливо відмовляли за-
хідні партнери, які недооцінили агресивні наміри Росії, сподіваючись, що вона
лише брязкає зброєю, і конфлікт повернеться в політичне русло. Також варто
взяти до уваги, що нове революційне керівництво відчувало брак політичної легі-
тимності для того, щоб узяти на себе відповідальність за жорсткі дії як проти ро-
сійських агресорів, так і сепаратистів. Спецоперація стрімко розгорталася на тлі
революційної ситуації в Києві. Про стабілізацію не йшлося і в регіонах, навпаки,
периферія «підтягувалася» до столиці в протистоянні Майдан / Антимайдан.
Крим не видавався з Києва винятком. Як констатував в. о. першого віцепрем’єра
України В. Ярема, захоплення державних установ у Криму відбувалися з аргумен-
67
тацією «Коли у вас в Києві можна, чому у нас в Криму не можна захоплювати» .
Нарешті, були сумніви щодо лояльності силовиків до нової влади. З тексту зазна-
ченого вище протоколу РНБО відомо, що вже на 28 лютого подали у відставку
керівники Кримського та Севастопольського управлінь МВС. Однак було незро-
зуміло, хто з тих, що не звільнилися, залишається вірним присязі.
До того ж в. о. міністра оборони І. Тенюх говорив про лише 5 тис. боєздатних
військовослужбовців, яких можна було направити до Криму, що з військової точ-
ки зору не мало сенсу. З 15 тис. кримських військовиків готовими до виконання
68
наказу про застосування зброї були до 2 тис. осіб . Тобто загалом Україна могла
зібрати 7—8 тис. силовиків проти 20 тис. російських військовослужбовців тільки
Чорноморського флоту (для порівняння — двома місяцями раніше проти київ-
ського Майдану були виставлені 11 тис. силовиків).

66 Головко В. Оккупация Крыма. С. 53.
67 Там само. С. 54.
68 Там само.
203