Page 230 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)
P. 230

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

                   У такій ситуації Україні залишалося лише апелювати до світового співтова-
               риства, зокрема до підписантів Будапештського меморандуму 1994 р. Вже 28 лю-
               того Верховна Рада України оприлюднила звернення, в якому закликала Росій-
               ську Федерацію припинити агресивні кроки, а решту держав-підписантів — під-
               твердити гарантії безпеки України. Крім цього, запрошувалися місії ОБСЄ та
               Ради Європи для перевірки дотримання прав громадян України всіх національ-
                                                                             69
               ностей і конфесій у Криму й у будь-яких інших регіонах країни . За два тижні
               було ухвалено ще одне звернення, що вимагало від Росії припинити військову
               агресію, а від держав-гарантів — «вжити практичні заходи, спрямовані на забез-
               печення територіальної цілісності та оборони України» .
                                                                     70
                   Сподівання на Будапештський меморандум були марними. США та Велика
               Британія чітко висловилися на підтримку територіальної цілісності України і,
               відповідно до норм Будапештського меморандуму, провели 5 березня зустріч з
               в. о. міністра закордонних справ А. Дещицею (запрошена Росія проігнорувала
               зустріч). Проте США та Велика Британія зазначили, що де-юре документ не
               є угодою про надання гарантій безпеки. Решта ядерних держав — Франція та
               Китай — трактували його положення так, що вони самі не загрожують Украї-
               ні, але не мають обов’язків змушувати треті держави виконувати Меморандум.
               Водночас Франція заявила про свою підтримку України, а Китай утримався від
                              71
               будь-яких заяв . Росія не зважала на Будапештський меморандум, не обтяжу-
               ючи себе якоюсь фундаментальною аргументацією. Так, за логікою В. Путіна,
               після революції («держперевороту») Україна припинила бути правонаступ-
               ницею держави, що підписувала Меморандум. За логікою російського прем’єр-
               міністра Д. Медвєдєва, цей документ зобов’язує Росію захищати Україну від за-
               зіхання лише від третіх держав.
                   Однак така позиція міжнародної спільноти була прогнозованою для укра-
               їнського керівництва. Згідно зі згаданою стенограмою засідання РНБО, в.  о.
               прем’єр-міністра А. Яценюк зазначав: «…Жодна країна, у тому числі Будапешт-
               ського меморандуму, не готова зараз допомагати Україні (малась на увазі насампе-
               ред воєнна допомога. — Авт.). Вони тільки з Ірану та Афганістану вийшли, і то
               не в повному обсязі. Тим більше, військовий конфлікт з Росією у центрі Європи…
                                                                       72
               Нам доведеться впоратися виключно власними силами» . Отже, дипломатич-
               ний супровід був лише інструментом для того, щоб виграти час.
                   69  Постанова Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до
               держав-гарантів відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням
               України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї». Офіційний сайт Верховної Ра-
               ди України. 28 лют. 2014. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/831-vii
                   70  Постанова Верховної Ради України «Про Звернення Верховної Ради України до дер-
               жав — гарантів безпеки України». Офіційний сайт Верховної Ради України. 11 берез. 2014.
               URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/858-18
                   71  Зовнішня політика України 2014. Стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети. Київ,
               2015. С. 32.
                   72  Головко В. Оккупация Крыма. С. 57.
                                                   204
   225   226   227   228   229   230   231   232   233   234   235