Page 224 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)
P. 224

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

               жий до влади). Значного резонансу набуло рейдерське захоплення пансіонату
                                                                        50
               «Море», який належав російському олігархові О. Лебедєву .
                   Загалом, з огляду на суспільно-політичну ситуацію у 2010—2013 рр., АРК
               перетворилася на «тиху гавань». Протестні настрої місцевого населення не ви-
               ходили за межі середньоукраїнських показників, жодної дискримінації мовних,
               культурних, економічних інтересів російської громади не було. Радше навпаки,
               українська та кримськотатарські громади перебували у менш сприятливих умо-
               вах. Проросійські політичні сили на півострові відчували себе досить комфортно
               у ролі «молодшого партнера партії влади». Хиткий баланс сил політичних акто-
               рів порушився саме на хвилі загострення проблем з євроінтеграцією.
                   Із наростанням напруги у міждержавних відносинах з Росією навколо асоціа-
               тивного членства України в ЄС у Криму зростала російська активність. Яскравим
               прикладом стала спроба повернення до Криму експрезидента Ю. Мєшкова (спо-
               чатку кримські суди винесли рішення про його депортацію, але у серпні 2013 р.
               ВАСУ дозволив його перебування на українській території). Однак загалом сус-
               пільно-політична ситуація на півострові залишалася стабільною.
                   З огляду на євроскептичні настрої місцевого населення не дивувало масове
               ментальне відторгнення ідей Євромайдану. Кримчани брали участь у столичному
               Антимайдані, а місцевий «Беркут» був задіяний у протистояннях з майданівця-
                                                                           51
               ми. Водночас на вулицях кримських міст було досить спокійно .
                   Суспільно-політична ситуація на півострові загострилася несподівано. Епі-
               центром емоційного вибуху став Севастополь, де 23 лютого відбувся масовий
               мітинг під проросійськими гаслами, на якому «народним мером» було проголо-
               шено О. Чалого, місцевого бізнесмена з російським громадянством. Наступного
               дня голова Севастопольської міської державної адміністрації В. Яцуба подав у
               відставку (цю заяву було задоволено лише 7 березня, в. о. голови став Ф. Рубанов),
               на сайті відомства з’явилася заява про незаконність обрання О. Чалого та визна-
               ння нової влади в Києві. Однак спроба правоохоронців заарештувати О. Чалого
               провалилася через протидію мітингувальників, переважну більшість яких стано-
               вили робітники його ж компаній. Влада вимушено пішла на компроміс: Севасто-
               польська міськрада створила для О. Чалого окрему структуру «Севастопольське
               міське управління з забезпечення життєдіяльності міста», його також було при-
               значено головою «координаційної ради» з невизначеними повноваженнями.
               Того ж вечора на прапорницях поряд із будівлею міськради з’явилися російські
               триколори. А одним із перших рішень О. Чалого була відмова виконувати наказ
               міністра МВД України А. Авакова про ліквідацію підрозділу «Беркут», нато-
                   50  Российский бизнесмен Лебедев пожаловался Януковичу на то, как его в Крыму ущем-
               ляет Джарты.  Цензор. 21 листоп. 2010. URL: http://censor.net.ua/news/142826/rossiyiskiyi_
               biznesmen_lebedev_pojalovalsya_yanukovichu_na_to_kak_ego_v_krymu_uschemlyaet_djarty;
               Гаврилюк В. Максимчук Н. ФГИ выходит в «Море». Александр Лебедев теряет права на
               пансионат в Крыму. Коммерсант-Украина. 28 листоп. 2013. URL: http://www.kommersant. ru/
               doc/2354418
                   51  Головко В. Оккупация Крыма. С. 39—40.
                                                   198
   219   220   221   222   223   224   225   226   227   228   229