Page 386 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

вали чвари навколо визначення мети, форми і перспектив націєтворення. Багато-
річні безрезультатні дискусії викликали різку критику інтелектуалів, які із сумом
констатували: «Упродовж першого десятиріччя незалежності не було створено
жодної спільної ідеї, навколо якої могли б об’єднатися громадяни України. По-
літичні актори не дають можливостей для виходу на позитивні характеристики
ідентифікації громадян з успіхами, досягненнями власної держави. Натомість
36
вони спекулюють на трагедіях, формуючи відчуття спільності в біді» .
Завершуючи стислий огляд першого десятиріччя розбудови українського ет-
нокультурного ландшафту в умовах незалежності, слід відмітити зусилля цілого
покоління ентузіастів, які попри численні недоліки, помилки, несправджений
ідеалізм, йдучи проти течії тотальної комерціалізації, соціальної апатії та кризи
державної ідеології, спромоглися зберегти і примножити скарбницю української
культури в усіх її етнічних складниках. Долаючи надскладні випробування, їм
вдалося домогтися певних позитивних зрушень, насамперед в освітній царині.
Проте, оглядаючись на ті роки, важко повторювати тезу про «національне від-
родження» передусім українства. Врешті масштаби зневіри в ідеалах етнокра-
тичної моделі націєтворення доволі опукло протягом років незалежності фіксу-
ють щорічні омнібуси Інституту соціології НАН України, які здійснюються від
1992 р., і не дають підстав для такого висновку. Утім, варто наголосити: не лише
болісні проблеми соціально-економічного занепаду й культурна маргіналізація,
що його супроводжувала, перебували в основі тогочасних невдач.
Українська культура у викликах нового тисячоліття: модерн vs пост-
модерн. Культурні процеси першого десятиріччя незалежності вмістили ве-
личезну кількість векторів стрибкоподібного розвою й стагнації, культурного
обміну й банального плагіату, методологічного прориву й ідеологічної архаїки,
інституційного занепаду й успішного досвіду сучасного менеджменту, творчих
злетів і багна масової культури найнижчого ґатунку, перших успіхів у напрямі
компенсації культурних втрат внаслідок русифікації і політизації етнічності аж
до сепаратистських крайнощів, виразних успіхів українізації і перманентних за-
гострень на фронтах «мовної війни». Перше десятиріччя незалежності важко
назвати конструктивним чи ефективним, однак залишається фактом — саме
тоді з множини історичних альтернатив обирався шлях культурного поступу
України, що врешті заявила про свої євроінтеграційні прагнення. Шукаючи
причини багаторічного блукання суспільства й влади в пошуках уявної України
та основ націєтворення, варто передусім говорити про відсутність належної і
достатньої комунікації між ними. Потрібно казати про неймовірний, як для де-
мократичних країн, рівень дистанціювання державної влади та її інститутів від
суспільства. Очевидно, коректно говорити про хронічну неспроможність полі-
тико-правових інститутів Україні сформувати в очах громадян належний рівень
легітимації процесів державотворення і виступати прикладом для наслідування
в їх неухильному запровадженні в життя.
36 Україна шукає свою ідентичність. URL: http://dialogs.org.ua/ru/dialog/page2.htm
360