Page 381 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

Розділ 10. Парадокси культуротворення в добу незалежності

державного об’єднання «Укркнига» відкрила найширші горизонти видання.
Однак невдовзі ринок заполонила завезена з Росії та й видана в Україні російсь-
комовна розважальна і популярна література. Художньо вартісний сегмент літе-
ратури, тим більше — українською мовою, чимдалі більше звужувався. Водночас
скорочувалося фінансування мережі державних бібліотек, практично припини-
лося поповнення їхніх фондів, зменшилась кількість бібліотечних закладів. Укра-
їнська книга програла змагання з розважальним телебаченням, відео, CD-ROM,
а згодом — з Інтернетом. Кількість постійних покупців книги на початку 2000-х
років не перевищувала 100—120 тисяч, навіть центральні та районні бібліотеки
22
не одержували передплатних видань та не поповнювали фондів .
На справжній парадокс обернулося буття українського театру. В обставинах
фактичної втрати державного фінансування, організаційних та економічних проб-
лем, майже повної відсутності сучасної вітчизняної драматургії національний
театр переживав справжній «бум». З’явилася ціла плеяда яскравих колективів:
театр «Колесо» (1988 р., Київ), театр-салон «Сузір’я» (1988 р., Київ), Київ-
ський театр пластичної драми на Печерську (1989), Київський драматичний те-
атр «Браво» (1991), театр-студія «Театральний клуб» (Київ), Центр сучасного
мистецтва «Дах», який за задумом його фундатора — режисера Владислава Тро-
їцького — був створений як «готель мистецтв», вільний від кон’юнктури (Київ),
Київський експериментальний театр (1993), театр «Актор» (1995 р., Київ)
тощо. Загалом 1992 р. в Україні діяли понад 120 театрів-студій із професійним і
напівпрофесійним складом акторів. 1993 р. в Україні функціонували 89 театрів,
що перебували в підпорядкуванні Міністерства культури, щороку театри давали
23
близько 12 тис. вистав, які відвідували до 25 млн глядачів .
Логічним продовженням театрального буму став фестивальний рух з мис-
тецькими форумами «Золотий лев» (м. Львів), «Березіль» (м. Івано-Фран-
ківськ), «Театральне Придніпров’я» (м. Дніпропетровськ), «Інтер-театр» (За-
карпаття), Всеукраїнський мистецький фестиваль «Козацькому роду нема пере-
воду», «Молодий театр. Херсонські ігри-92», «Класика сьогодні» (м. Дніпро-
дзержинськ), «Добрий театр» (м. Енергодар), фестиваль моновистав «Київська
парсуна», «Прем’єри сезону. Сучасна українська драматургія», Всеукраїнський
фестиваль — конкурс музично-театральних прем’єр «Мельпомена Таврії»
(м. Херсон), Всеукраїнський звіт майстрів мистецтв і художніх колективів регіо-
нів України та Дні культури областей, Булгаківський фестиваль мистецтв тощо.
Започаткували цей рух фестивалі «Золотий лев» (осінь 1989 р., м. Львів) і «Бе-
резіль-90» (7—15 квітня 1990 р., м. Івано-Франківськ), фестиваль ім. І. Карпен-
ка-Карого (грудень 1995 р., Львівський театр ім. М. Заньковецької).
У чи не найскладнішому становищі опинився український кінематограф, що
на момент проголошення незалежності мав п’ять державних кіностудій (Націо-
нальна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка, Одеська кіностудія худож-
22 Мистецтво незалежної України...
23 Державотворчий процес в Україні... С. 595.
355