Page 382 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

ніх фільмів, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Національ-
на кінематика України, Українська кіностудія анімаційних фільмів). Упродовж
1990-х років він невпинно скорочував обсяги виробництва внаслідок технічної
відсталості основних фондів та відсутності достатніх інвестицій у галузь: 1994 р.
кош том державного бюджету було створено дев’ять кінофільмів, 1995 р. — шість
повнометражних картин, 11 хронікально-документальних, 13 випусків кіножур-
налів, п’ять мультфільмів. 44 кінострічки було випущено Національною кінемате-
24
кою в рамках науково-просвітницьких програм . На початку 1990-х років було
практично зруйновано систему кінопрокату. Ознаки виходу вітчизняного кіне-
матографу зі стану своєрідної коми намітилися лише на межі XX—XXI ст. Но-
вий кінематограф формувався на історичній тематиці. Серед перших стрічок була
робота Олега Янчука про Голодомор 1933 р. У 2000 р. на Національній кіностудії
ім. О. Довженка О. Янчук зняв героїчну драму «Нескорений» про Р. Шухевича.
Полем самореалізації вітчизняних кінематографістів змушено стало телебачен-
ня, що фокусувалося спочатку на висвітленні гострої соціальної проблематики, а
згодом перейшло до створення інформаційних та розважальних програм.
Революційні зміни відбувалися в духовній царині. Вже в другій полови-
ні 1980-х років КПРС безповоротно втратила монополію на душі радянських
громадян, натомість стрімко набирала ваги релігія як феномен політичного і сус-
пільного життя. Зміни в базисі й надбудові пострадянського суспільства відбува-
лися з такою швидкістю, яка дала підстави говорити про український різновид
25
тоффлерівського «шоку майбутнього». Багатомільйонний соціум виявився де-
зорієнтованим і протягом десятиліть не міг вийти зі стану перманентного хаосу
та аксіологічної невизначеності. Маргіналізація масової свідомості дала підстави
Н. Паніній для песимістичного висновку: «Сьогодні це не тільки недемократич-
не суспільство, це взагалі не суспільство: немає усталеної політичної системи,
немає певної економічної політики, немає загальної ідеології, немає загальновиз-
наної системи цінностей» . Індекс аномійної деморалізованості суспільства за
26
шкалою Л. Сроула, уведеною до української соціологічної практики Н. Паніною
у 1990 р., упродовж усіх років незалежності України залишався високим — у
межах 12—13 балів. Відтоді соціологічні опитування фіксували стале зростання
авторитетності уявного колективного образу «церква (духовенство)».
На думку І. Кочан, заміщення цілих пластів свідомості, зруйнованих внаслі-
док краху комуністичної доктрини, близькими їм за сутністю пластами містичної

24 Там само. С. 604.
25 На початку 1970-х років один із теоретиків «інформаційної цивілізації» американ-
ський соціолог / футуролог Е. Тоффлер доводив, що швидкість змін має не менш травматич-
ний вплив, а подеколи й більший, аніж їхня сутність, оскільки карколомна швидкість змін у
постіндустріальних суспільствах — яку вони нав’язують решті світу — перевищує адаптацій-
ні можливості психобіологічної природи людини. Е. Тоффлер описував відповідний стан і
особи, і соціуму в медичній парадигмі хвороби.
26 Див.: Паніна Н., Головаха Є. Тенденції розвитку українського суспільства (1994—
98 pp.). Соціологічні показники. Київ, 1999. С. 75.
356