Page 74 - Україна і виклики посттоталітарного транзиту (1990—2019)

УКРАЇНА — НЕ РОСІЯ: САМОУСВІДОМЛЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ (1990—2019)

конкурентом був О. Мороз. Відповідно, Адміністрація Президента намагалась
знайти шляхи, як відправити того у відставку з посади спікера Верховної Ради і
сподівалась на допомогу з боку прем’єр-міністра. Однак П. Лазаренко не тільки
ігнорував відповідні сигнали, але й публічно виступив за перетворення України
на парламентську республіку, тим самим демонструючи готовність до союзу з
лівими силами. У цій ситуації час грав проти Л. Кучми, адже на чергових пар-
ламентських виборах навесні 1998 р. пропрезидентські сили мав вести прем’єр-
міністр. Зростали ризики отримати у майбутній Верховні Раді не тільки прямого
конкурента О. Мороза, але і нелояльного П. Лазаренка. Здійснюючи незалежний
політичний курс, чинний прем’єр-міністр різко активізував свої міжнародні кон-
такти, позиціонуючи себе як майбутнього главу держави.
Президентська команда вирішила діяти на випередження. У липні 1997 р.
П. Лазаренко був відправлений у відставку. Новим прем’єр-міністром було при-
значено довірену особу Л. Кучми В. Пустовойтенка, який не мав президентських
амбіцій. Відставка П. Лазаренка призвела до переформатування наближених до
влади бізнес-структур. Правоохоронні органи паралізували роботу корпорації
ЄЕСУ. Ринок імпорту природного газу був переданий державним структурам. У
1998 р. була створена Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»,
якій передали основні нафтогазові активи країни, зокрема систему магістраль-
них газопроводів (ГТС), якою здійснювався транзит російського газу до Європи.
Новий Кабінет міністрів зіткнувся з тими ж проблемами, що і попередники,
та водночас мав продемонструвати позитивні результати до виборів. На щастя,
фінансово-економічна стабілізація попередніх років та вдосконалення податко-
вої політики почали приносити позитивні результати — 1998-й мав стати пер-
шим в історії незалежної України роком економічного зростання. Проте соціаль-
но-економічна ситуація у країні залишалася важкою, і ліві політичні сили з їхнім
виразним патерналізмом користувалися широкою підтримкою розчарованих
громадян. Утім, 1996 р. відбувся знаковий розкол у таборі Соцпартії: після ви-
ключення з її лав Н. Вітренко та В. Марченка, останні створили власний політич-
ний проєкт — Прогресивно-соціалістичну партію України, яка стрімко набрала
популярності, відбираючи голоси у материнської партії.
Чим більше затягувався вихід суспільства з кризи, тим фрагментованішим
ставав політикум. Формат структурування майбутньої Верховної Ради визначило
оновлене виборче законодавство: вибори мали проходити за новою системою:
225 депутатів обиралися за партійними списками (встановлювався чотирьохвід-
сотковий бар’єр), а 225 — у мажоритарних округах (переможцем оголошувався
кандидат, який отримував більшість голосів, безвідносно до того, скільки вибор-
ців узяли участь у голосуванні). До виборчого процесу за партійними списка-
ми були допущені 30 партій та блоків, а у одномандатних округах балотувалися
представники від 43 партій (блоків).
Підсумки виборів знову засвідчили перемогу лівих сил: чотирьохвідсотко-
вий бар’єр подали три політсили, що сповідували комуністичну ідеологію: КПУ
72