Page 381 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 14. Радянська модернізація УРСР: мета, інструменти досягнення, наслідки

тні 1920 р., коли в Ризі почалися радянсько-польські мирні переговори, В. Ленін
визнав, що проти економічної політики більшовиків піднялася вся Україна: «Ми
беремо хліб з Сибіру, беремо хліб з Кубані, але не можемо взяти його з України,
бо там кипить війна, і Червоній армії доводиться боротися проти банд, якими
2
вона кишить» . А в лютому 1921 р. переможець барона П. Врангеля М. Фрунзе
писав з Харкова Л. Троцькому (ЦК РКП(б) — в копії), що економічна криза
знищує боєздатність дислокованої в Україні армії: «Основною причиною кри-
зи є повний параліч транспорту в Україні. Усі вантажі стоять у дорозі, ні до баз
фронту, ні до частин нічого фактично не доходить. У самому Харкові гарнізон
систематично голодує. Спостерігаються випадки відмови від несення караулів.
У зв’язку з наявністю глибокого невдоволення серед місцевого селянського на-
селення, серед якого розквартирована більшість військ, стан частин вселяє осо-
3
бливі побоювання» .
Воєначальник, яким був М. Фрунзе, міг вважати, що основною причиною
кризи був параліч транспорту. Однак не відсутність палива на залізницях, і навіть
не відсутність хліба, зумовлювала кризу. Це були лише зовнішні прояви госпо-
дарської руїни, викликаної цілковитим розривом ринкових зв’язків між містом
і селом.
Щоб придушити повстанський рух в Україні, який у Кремлі охрестили «кур-
кульським бандитизмом», В. Ленін і Л. Троцький задіяли війська. Проте вико-
ристання регулярної армії у боротьбі з селянськими масами ставило під сумнів
усі попередні успіхи більшовиків у громадянській війні. Немало важило й те, що
Червона армія складалася в основному з селян, і її настрої залежали від настро-
їв широких верств селянства. Саме ця грізна залежність в поєднанні з повстан-
ським селянським рухом переконала врешті-решт керівників РКП(б) повернути
будовану ними державу-комуну обличчям до селянства.
На X з’їзді РКП(б) у березні 1921 р. В. Ленін оголосив, що партія перехо-
дить від продрозверстки, тобто реквізиції селянської продукції у довільних обся-
гах, до продподатку. У написаній місяцем пізніше брошурі «Про продовольчий
податок» він обґрунтував передчасність спроб «заборонити, замкнути зовсім
будь-який розвиток приватного недержавного обміну, тобто торгівлі, тобто ка-
піталізму, неминучий при існуванні мільйонів дрібних виробників». У катего-
ричних, недвозначних виразах він дистанціювався від попередньої економічної
політики, попереджаючи про її небезпеку: «Така політика була б дурістю і са-
могубством тієї партії, яка спробувала б її. Дурістю, бо ця політика економічно
неможлива, самогубством, бо партії, які пробують подібну політику, зазнають
неминуче краху. Нічого гріха таїти, дехто з комуністів «помислом, словом і ді-
лом» грішив, впадаючи саме в таку політику. Постараємося від цих помилок
виправитись» .
4
2 В.І. Ленін про Україну. Ч. 2. Київ, 1969. С. 493.
3 Див.: Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919—1928). С. 147.
4 Ленін В.І. ПЗТ. Т. 43. С. 203.
319