Page 393 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 14. Радянська модернізація УРСР: мета, інструменти досягнення, наслідки

У липні 1929 р. робітнику Пролетарського заводу в Ленінграді П. Слобод-
чикову було доручено виступити з пропозицією провести в один з неробочих
днів всесоюзний суботник — День індустріалізації. Підтримуючи почин, праців-
ники київських заводів «Більшовик», «Ленінська кузня» і міських залізничних
майстерень запропонували збудувати у Києві великий машинобудівний завод на
зароблені робітниками кошти, а для цього щороку до кінця першої п’ятирічки
38
відпрацьовувати один вихідний день .
Радянський уряд значно більшою мірою, ніж будь-який інший, міг скорис-
татися паперово-грошовою емісією для фінансування модернізаційних програм.
Тим більше, що керівники партії були переконані: якщо не в першій п’ятирічці,
то в другій від товарно-грошових відносин доведеться відмовлятися на користь
централізованого продуктообміну. Деякі з них, пам’ятаючи жахливу ситуацію
в економіці до грошової реформи 1922—1924 рр., закликали до обережності.
«Хіба не ясно, що нагромадження за ковзної валюти є сізіфів труд, — застерігав у
травні 1926 р. Ф. Дзержинський, — бо таке нагромадження в грошах наступного
39
дня буде цілком анульоване, тому що станеться знецінення самих грошей» .
Тим не менше, саме з 1926 р. політбюро ЦК ВКП(б) стало на шлях захо-
дів, які забезпечували йому свободу в управлінні грошовою масою. У 1927 р. на
кожний рубль грошової маси, яка перебувала в обігу, припадало товарів на 9 руб.
53 коп., а в 1930 р. — на 4 руб. 53 коп. Тільки шоста частина випущених в обіг
40
грошей була пов’язана з обслуговуванням реального товарообігу .
Держава розгортала капітальне будівництво у промисловості в більшому
обсязі, ніж це дозволяли ресурси в її розпорядженні. Виплачувана робітникам
заробітна плата «отоварювалася» переважно на продовольчому ринку. У селян
почала нагромаджуватися рубльова маса, яку вони не могли перевести в товарну
форму. Вона тиснула на ринок, підриваючи стабільність валюти. Держава сприй-
мала тиск як «куркульську загрозу» і збільшувала оподаткування селянського
сектора, щоб вилучити з обігу інфляційні рублі і стабілізувати ціни.
Щоб захистити міського споживача від зростаючих цін вільного ринку, з
ініціативи самих робітників було запроваджено «класову систему постачання»
у вигляді нормованого розподілу продуктів за твердими цінами. Спочатку —
в Одесі, Маріуполі і Херсоні. У другій половині 1928 р. продовольчі картки
з’явилися в інших містах України і в Ленінграді, а в 1929 р. — в усій країні. Однак
державне нормоване постачання задовольняло лише мінімальний рівень потреб
робітників і службовців у продовольчих і промислових товарах. Купівельна спро-
можність рубля, який обертався у приватному секторі і не мав виходу в сектор
усуспільнений, знизилася до 25 дореволюційних копійок восени 1929 р. і 8 ко-

38 Кульчицький С.В. Участь робітників України у створенні фонду соціалістичної інду-
стріалізації. Київ, 1975. С. 126.
39 Дзержинский Ф.Э. Избранные произведения. Т. 2. Москва, 1967. С. 327.
40 Кульчицкий С.В. Внутренние ресурсы социалистической индустриализации СССР
(1926—1937). Киев, 1979. С. 132.
331