Page 394 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

41
пійок на початку 1931 р. Інфляція, локалізована в межах приватного сектору,
невпинно знищувала паперово-грошові нагромадження селянства.
Від січня 1931 р. в країні почала діяти єдина централізована система картко-
вого постачання робітників і службовців. Одночасно було заборонено торгівлю
хлібом на приватних ринках. В умовах уже відчутного голоду уряд розгорнув ме-
режу торговельних пунктів фірми «Торгівля з іноземцями» навіть у райцентрах
і дозволив їй продавати продовольство всім охочим в обмін на побутове золото
і золоті монети царського карбування, які з 1914 р. вийшли з обігу. Країна ви-
добула в 1932 р. 36,8 т золота, а Торгсін дав 20,8 т золота у вигляді лому й монет.
В 1933 р. видобуток золота зріс до 50,5 млн т, а Торгсін викачав з голодуючого,
42
переважно сільського населення 45 млн т .
Значну роль у мобілізації внутрішніх ресурсів на потреби індустріалізації
відіграв державний кредит. Під тиском громадської думки, скеровуваної партій-
ними осередками, робітники і службовці змушені були щорічно давати в борг
державі досить вагомі суми: в УСРР держава одержала від них за 1927—1932 рр.
1 453,5 млн руб. 43
Бюджетні доходи все більше прив’язувалися до народного споживання. Будучи
монополістом в економічному житті, держава могла встановлювати будь-які ціни
на кінцеву продукцію. Прибуток від економічної діяльності не був для неї пріори-
тетом: через різноманітні чинники, які часто не залежали від тих, хто встановлював
правила гри в економічному житті, прибуток міг обернутися збитком. Тому голо-
вну увагу в Кремлі приділяли формуванню маси податку з обороту, який виникав
унаслідок відхилення цін на продукцію народного споживання від її вартості.
Перед робітниками держава-комуна виступала не лише як підприємець,
який виплачував їм заробітну плату. Вона втягувала їх у партію і профспілки, бра-
ла на себе турботу про захист заробітної плати від інфляції, залучала через робіт-
факи і вищі навчальні заклади до управління виробництвом. Проникаючи в усі
пори суспільного організму своїми вертикалізованими органами і установами,
держава здобула можливість маніпулювати волею людей, організовуючи «робіт-
ничі почини», «ударні рухи», «соціалістичні змагання».
Поштовхом до розгортання масового виробничого змагання стала публіка-
ція газетою «Правда» 20 січня 1929 р. статті В. Леніна «Як організувати змаган-
ня?». У відповідь у країні розпочався рух ударних бригад, окремі підприємства
почали укладати договори про соціалістичне змагання. Ініціаторами першого в
Україні договору (31 січня 1929 р.) стали шахтарі Центральної і Північної шахт
тресту «Артемвугілля».
XVI партконференція затвердила завдання першого п’ятирічного плану і при-
йняла 29 квітня 1929 р. звернення «До всіх робітників і трудящих селян Радян-

41 Кульчицкий С.В. Внутренние ресурсы социалистической индустриализации СССР
(1926—1937). Киев, 1979. С. 135.
42 Осокина Е. Золото для индустриализации: Торгсин. Москва, 2009. С. 71.
43 Штукін І., Ентеліс Д., Фаворський І. Досвід позикової роботи в УРСР. Київ, 1940. С. 5.
332