Page 396 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

галося використовувати стаціонарні й тимчасові форми навчання, щоб зробити
техпропаганду масовою. Ця постанова з’явилася на розвиток опублікованого га-
зетою «Комсомолець України» відкритого листа, з яким доручалося виступи-
ти робітникам механічного цеху харківського заводу «Світло шахтаря». В листі
пропонувалося встановити для кожного робітника певний мінімум технічних
знань і зробити справу ліквідації технічної неписьменності загальнодержавним
обов’язком.
У червні 1932 р., коли ситуація остаточно дозріла, Рада праці і оборони при-
йняла постанову про обов’язкове технічне навчання робітників, які обслуговува-
ли складні агрегати, верстати і механізми. Для робітників провідних професій
встановили технічний мінімум знань, без опанування якого вони не допускалися
до роботи. У маси було кинуто гасло «Дати право управляти верстатами тіль-
ки тим, хто складе громадсько-технічний екзамен!». Уперше такий екзамен було
проведено з допомогою виїздної редакції газети «Комсомольская правда» на
Уралмашзаводі в березні 1933 р. 45
У кризовому 1932 р. перед Радянським Союзом постала проблема скоро-
чення індустріального імпорту. За допомогою своїх «передавальних пасів»
партійне керівництво організувало «рух» за здобуття техніко-економічної не-
залежності країни. В 17-тисячному колективі Харківського електротехнічного
заводу виникли десятки бригад ДИП (абревіатура від гасла «наздогнати і пере-
гнати» — рос. «догнать и перегнать»), завданням яких було створення машин і
обладнання власної конструкції. Слідом за ХЕМЗом до руху за економію валю-
ти долучалися інші великі харківські підприємства — паравозобудівний завод,
«Серп і молот», «Світло шахтаря».
У виключенні з імпорту машин для вугледобувної і гірничодобувної промис-
ловості велику роль відіграли робітничі колективи Горлівського заводу ім. С. Кі-
рова, Дружківського машинобудівного заводу, заводу «Світло шахтаря».
У плануванні, фінансуванні і постачанні радянська промисловість поділялася
на дві групи: групу «А» (виробництво засобів виробництва) і групу «Б» (вироб-
ництво предметів споживання). Група «А» одержувала основний обсяг фінансо-
вих ресурсів, а галузі групи «Б» фінансувалися за залишковим принципом.
До групи «А» входили підприємства важкої промисловості, а група «Б»
складалася з галузей легкої та харчової промисловості. Цей поділ був досить
умовний, тому що важка промисловість давала певну частку продукції народного
споживання (наприклад, паливо та електроенергію для комунальних потреб), а
легка і харчова — сировину та напівфабрикати для використання підприємствами
групи «А». Під пильним наглядом мобілізаційних осередків на підприємствах
і відповідних органів в управлінських структурах промисловість групи «А» ви-
робляла мінімум товарів народного споживання, а у промисловості групи «Б»
вагома частка обмежених потужностей використовувалася для задоволення по-
45 Эскин М. Основные пути развития социалистических форм труда. Ленинград, 1936.
С. 231.
334