Page 402 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

істотно збільшило частку нагромадження в національному доході й відповідно
скоротило частку споживання. В особливо тяжкому становищі опинилися селя-
ни, у яких, всупереч усім запевненням, держава протягом трьох років методами
продрозверстки забирала майже все, що вони виробляли. Внаслідок фактичного
відродження ленінської продрозверстки селяни втратили мотивацію до праці,
що катастрофічно зменшило обсяги сільськогосподарської продукції в розпоря-
дженні держави. У 1932 р. продовольча криза переросла в голод, який змусив
сталінську команду відмовитися від задуму взяти в свої руки все виробництво і
розподіл матеріальних благ у країні.
На січневому (1933 р.) об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) Й. Сталін
оголосив про припинення політики «підхльостування» (його вираз) у промис-
ловості та в сільському господарстві, яка завела країну в глухий кут. Він заявив,
що слід відмовитися від курсу на прискорені темпи, оскільки головні завдання
вже, мовляв, виконано. Поворот в економічній політиці на селі ознаменувався
заміною розверстки продовольчим податком і дозволом колгоспам та одноосіб-
никам реалізувати за цінами вільного ринку продукцію, вироблену понад твердо
зафіксовану норму державних поставок.
Перехід від контрактаційної системи з безрозмірним заготівельним планом
до обов’язкової, на засадах натурального податку, поставки певної кількості м’яса
і молока було здійснено раніше (23 квітня і 10 грудня 1932 р.). Але у відносинах
міста і села м’ясо-молочна продукція відігравала другорядну роль. Згадавши на
пленумі ЦК і ЦКК про постанови щодо м’яса і молока, В. Молотов зауважив, що
на заготівлі у формі податку доведеться переходити й по хлібу. Незабаром, 19 січ-
ня РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову «Про обов’язкову поставку
зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами».
Чи могли відносини між «командними висотами» економіки та сільським
господарством радикально змінитися після прийняття однієї партійно-урядової
постанови? Могли, і такий прецедент є: рішення X з’їзду РКП(б) про перехід від
продрозверстки до продподатку, що започаткував нову економічну політику. По-
становою ж від 19 січня 1933 р. держава погоджувалася, що вироблена в колгос-
пах продукція належить колгоспам. Визнавалося, що державі повинна надходити
лише частка цієї продукції у вигляді податку, про розмір якого колгоспники мали
знати ще до початку сільськогосподарського року. Податковий характер зерно-
поставок означав, що вирощене понад обсяг цих зобов’язань зерно колгоспники
можуть використовувати на власний розсуд. Те, що їм заздалегідь було відомо,
скільки зерна потрібно відвантажити державі як обов’язкову поставку і як плату
за послуги МТС наприкінці року, створювало зацікавленість у результатах ко-
лективного господарювання. Тепер усі втрати під час вирощування, збирання,
обмолоту і транспортування врожаю лягали на ту його частку, яка залишалася в
колгоспі.
Від січня 1933 р. і до 1991 р. радянська система господарювання, як би її не
називали — соціалістичною або комуністичною, не зазнала принципових змін.
340