Page 404 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

60
тично мобілізацією ) на жнива міських жителів, особливо робітників великих
підприємств, червоноармійців і студентської молоді.
Виникнення певної зацікавленості колгоспників у підвищенні врожайності
та зменшенні втрат урожаю від поля до комори, а також більш широке викорис-
тання машинної техніки створювали можливості для застосування агротехнічних
заходів на великих площах. Якщо в 1932 р. зернові культури в Україні зовсім не
прополювалися, то в 1933 р. вони оброблялися на площі 5,8 млн га, у 1934 р. —
11,8 млн га. Посіви озимини на парах у 1932 р. практично не застосовувалися,
а в 1933 р. вже становили 17,4 % озимого клину. Ярові посіви забезпечувалися
61
зяблевою оранкою на 19 % в 1933 р. і на 85 % — у 1937 р. .
Зростання технічної оснащеності МТС і охоплення ними все більшої кіль-
кості колгоспів, упорядкування фінансів колгоспів, у тому числі завдяки списан-
ню заборгованості, — все це дозволило селянам уперше після 1929 р. відчути, що
громадське господарство забезпечує їм мінімально необхідний життєвий рівень.
Разом з тим умови індивідуального господарювання ніскільки не поліпшилися.
У держави з’явилася можливість зігнати всіх селян у колгоспи не силовими, а еко-
номічними засобами. Продподаток з одноосібного господарства був істотно ви-
щим, ніж з колгоспного. Ті, хто записувався в артілі до першого строку оплати
податку, обкладалися за нормами колгоспників.
У середині 1935 р. рівень колективізації в Україні дійшов до 91,3 % за гос-
подарствами і до 98 % — за посівною площею. На середину 1937 р. в республіці
функціонувало 27 347 колгоспів, які об’єднували 3 756,8 тис. селянських дворів
(96,1 %). На цей час залишалося 153,8 тис. одноосібних дворів, причому в їх роз-
62
порядженні перебувало лише 0,3 % селянських посівів .
В лютому 1935 р. в Москві відбувся II Всесоюзний з’їзд колгоспників-удар-
ників, який схвалив новий Примірний статут сільськогосподарської артілі. Ста-
тут істотно обмежив (до чверті або половини гектара, залежно від місцевих умов)
розміри присадибних ділянок. Мотиви обмеження відверто обґрунтовувалися
у виступі голови колгоспу ім. В. Куйбишева Путивльського району на Чернігів-
щині С. Орєхова: «Ясно, товарищі, що розмір садиби треба скоротити, її треба
зробити такою, щоб не перешкоджала колгоспникові ходити на роботу» .
63
Результати господарювання залежали не стільки від ініціативи, сумлінності
й ретельності працівників сільського господарства, скільки від того, як усі ланки
компартійної, радянської і чекістської вертикалей влади контролювали трудовий
процес у колгоспах. Найпильнішу увагу звертали на те, щоб нижча, колгоспна
ланка командної вертикалі діяла відповідно до законів, інструкцій та нормативів,
60 Не становили винятку і службовці силових відомств. Зокрема, міліціонери відпрацю-
вали в полі близько 177 тис. трудоднів. Див.: Єфіменко Г.Г. Національно-культурна політика
ВКП(б) щодо радянської України (1932—1938). Київ, 2001. С. 286.
61 Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». Київ, 1991. С. 396.
62 История Украинской ССР. Т. 7. Киев, 1984. С. 407.
63 Вылцан М.А. Завершающий этап создания колхозного строя. 1935—1937. Москва,
1978. С. 28.
342