Page 44 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 44
УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.
як правило, індиферентними до українського руху, хоча й мали активні і досить
потужні українські громади. Органи місцевого самоврядування мусили визначи-
тися — чи підтримують вони входження до складу УНР. Дослідникам не відомі
випадки протестів проти включення певних територій до української держави.
Якщо вони й були, то не такі вже й помітні.
Обговорення ІІІ Універсалу у Харківській міській думі відбулося 29 листопа-
да та 2 грудня. Думські фракції та групи пропонували свої проєкти резолюцій, які
демонструють ставлення різних політичних партій (власне, їх харківських орга-
нізацій) до цього акта і загалом до Центральної Ради, українського національно-
визвольного руху та ідеї української державності. Ці постанови стали концентро-
ваним відображенням громадської думки мешканців Харкова. Після тривалих
4
дебатів міська дума підтримала ІІІ Універсал . Подібні постанови ухвалювали і в
інших містах, повітах та губерніях.
Чи не найпершим серед завдань, які мала вирішити УНР, була проблема дер-
жавного апарату, успадкованого від Тимчасового уряду, а пізніше дещо модифіко-
ваного. Органи державної влади були продуктом революційної творчості в цен-
трі й на місцях, а тому різнорідними. Для їх уніфікації, становлення гілок влади
та розподілу повноважень, зрозуміло, був потрібний час і тісна співпраця осіб,
яким населення делегувало повноваження і висловило впевнений вотум довіри.
Номінально структура органів влади на українських землях на листопад
1917 р. мала такий вигляд. Законодавчий орган — Центральна Рада, виконав-
чий — Генеральний cекретаріат, який до проголошення ІІІ Універсалу був ви-
щим органом Тимчасового уряду, а з січня 1918 р. мав назву Рада народних
міністрів.
У назві центрального органу виконавчої влади простежуються цікаві конота-
ції: секретарства діють за автономної України, міністерства створюються і є озна-
кою незалежної держави. Творці Генерального секретаріату через назву підкрес-
лювали вторинність / підпорядкованість своїх повноважень щодо російського
федеративного уряду.
Судову гілку влади складали Генеральний, апеляційний, міські, повітові та
дільничні суди.
Виконавча владна вертикаль УНР являла собою систему губернських та по-
вітових комісарів. На чолі губерній стояли губернський комісар та губернська
рада об’єднаних громадських організацій (які мали скласти повноваження після
виборів до місцевих народних рад). Комісарів призначало Генеральне секретар-
ство (після IV Універсалу — міністерство) внутрішніх справ. У повітах система
дублювалася. З часом, після проведення виборів до органів місцевого самовря-
дування ради об’єднаних громадських організацій припиняли свою діяльність.
Крім того, з 28 (15) лютого 1918 р. у місцевостях, що перебували у воєнно-
му стані чи стані облоги, було запроваджено посади губернських та повітових
4 Там само.
42
