Page 46 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 46
УКРАЇНА У ВИРІ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 рр.
Посилювалися негативні тенденції і через політичні конфлікти в Централь-
ній Раді, що кілька разів призводили до змін у складі РНМ. У січні 1918 р. уряд
В. Винниченка було замінено урядом В. Голубовича, який також виявився нестій-
ким. Після урядових криз у березні та квітні частина міністрів пішла у відставку.
Такі самі проблеми спостерігалися і на місцевому рівні. Наприклад, у Ли-
повецькому повіті виконувач обов’язків повітового комісара Т. Коцюбинський
звільнився в середині квітня 1918 р., а на його місце нікого не було призначено.
Залишалася вакантною і посада помічника повітового комісара . У Сквирсько-
15
му повіті протягом березня—квітня 1918 р. на посаді комісара змінилося чотири
особи . Губернські та повітові комісари, міліція діяли в умовах хронічного браку
16
фінансування та відсутності озброєнь.
Ситуацію соковито описав у своїх спогадах П. Скоропадський: «В цен-
тральних державних інституціях був повний хаос і не було жодної надії, щоби
правильна робота могла залагодитись, бо це було швидче не державні інституції,
а партійні «ячейки», зложені з людей здебільшого мало освічених і зовсім не до-
свідчених в тих справах, які їм були доручені» . Про проблеми з кадрами для
17
державної служби в УНР яскраво свідчить розповідь галичанина О. Станіміра:
«Ми, звільнені полонені подались до Галицько-Буковинського Комітету, щоб
там зголоситись. В комітеті було гамірно і повно народу. Нас привітав сам голова
д-р В. Сабат словами: «Добре, панове, що ви приїхали, нам треба рук до праці,
ми вас потребуємо», а звертаючись до мене додав: «Ви, пане товаришу, знамени-
тий організатор і промовець, ви підете на повітового комісара до Білої Церкви.
Прийдіть завтра до комісаріату, там отримаєте дальші вказівки і 200 000 карбо-
ванців на потрібні видатки»… Я промовив: «Пане докторе, я щойно пізнав вас і
ви мене, я не є ані організатор, ані промовець, я собі звичайний студент прав, і на
такий пост, як повітовий староста (комісар) не надаюся» .
18
Як бачимо, складнощі з кадрами для державного апарату дійсно були, якщо
на такі відповідальні посади брали перших-ліпших студентів. Радянська історіо-
графія пов’язувала це з начебто спротивом українського населення владі ЦР та
його симпатіями до жовтневого перевороту. Проте й більшовицька влада мала
неабиякі проблеми з визнанням: «В городе Ромны и Роменском уезде распоря-
жения Роменского военно-революционного комитета некоторыми жителями иг-
19
норируются» . Селяни просто відмовляли в підтримці будь-якій владі і захопи-
лися анархічними ідеями: «Народ тем временем начинает уверять сам себя, что
он сам для себя закон и движется по линии автономизирования каждой своей
15 ЦДАВО України. Ф. Р-2796. Оп. 1. Спр. 51. Арк. 27—28.
16 Карпенко Г. Селянський рух на Київщині за часів австро-германської окупації та геть-
манщини. Літопис революції. 1931. № 1—2. С. 75.
17 Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 — грудень 1918. Київ-Філадельфія, 1995.
С. 57.
18 Станімір О. Моя участь у визвольних змаганнях 1917—1920 рр. Торонто, 1966. С. 15.
19 ЦДАВО України. Ф. 2988. Оп. 1. Спр. 25. Арк. 2.
44
