Page 47 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 3. УНР: важке державне усамостійнення

20
деревни» , — зауважував з цього приводу сучасник. Втім, у середовищі збурено-
го народу, що опинився на руїнах імперії Романових, не було спільних поглядів на
жодне зі значущих політичних питань: «Населення повіту доведено до того, що
по більш забитих селах збіраецця йти громадами «просить Царя», а по другіх
селах під Київом збіраецця зо зброєю та кілками «виганять Центральну Раду і
21
все начальство» .
Водночас селяни приймали сильну владу, якщо така з’являлася в селі чи повіті.
Так сталося з військовою частиною під командуванням В. Петріва. Коли остання
під час переходу із Західного фронту в Україну увійшла до Олевська, «гайдамаки
не мали хвилинки спокою. Праця кипіла. Виправляли потяги на Київ з майном,
реквізували переходячі ешелони з організованими та дезорганізованими дезер-
тирами, впорядкували життя та самооборону околичних сіл, звідки вже зранку
15 почали приходити делегації… Всі вони звертаються за вказівками до штабу
полку, який сам не має жадних інструкцій, жадних розпорядків, жадних уповно-
важень про утворення громадського ладу; сам йде на помацки. Не можна було
відмахуватись від життя, бо каламутні хвилі анархії та здемобілізованої сольда-
22
тески вже починали викидати своє шумовиння на поверхню» . Мешканці цього
поліського містечка, змучені дезорганізацією державної влади, раптово дістали
підтримку з боку українського війська. У результаті полк став центром громад-
ського життя Олевська та околиць, а мешканці — прихильними до української
ідеї, з етнографічних українців («селян», «мужиків», «тутешніх») перетворив-
шись на українців за переконаннями.
Скрутною ситуацією в державному апараті скористалося чимало місцевих ді-
ячів. Вони встановлювали свою владу на невеличкій території, створювали зброй-
ні загони і забезпечували життєдіяльність свого села, тероризуючи сусідні. Доволі
часто це призводило до справжніх боїв між близькими селами. Так, Кондрацька
волосна управа Ананьївського повіту Херсонської губернії повідомляла комендан-
та станції Бірзула, що «села Гандробури й Липецьке заключили між собою союз
й об’явили війну Кондрацькому селу. З огляду на те, що населення озброєне мало,
просимо негайно прислати підмогу себто одного кулемета та 100 самопалів» .
23
Проте не слід абсолютизувати інформацію джерел і вважати весну 1918 р. пе-
ріодом суцільної управлінської кризи та поширення анархії в УНР. Державний
апарат, хоч і слабкий, все ж функціонував. Практично в кожному повіті, за бажан-
ня, можна було знайти представника влади УНР. В умовах війни, стихійної ма-
сової самовільної демобілізації, руйнівної більшовицької агітації УЦР та РНМ
вживали заходів до налагодження нормального життя. І при цьому влада УНР
намагалася залишитися вірною демократичним принципам, знайти компроміс
між усіма мешканцями України.

20 Там само. Ф. 628. Оп. 1. Спр. 6. Арк. 145.
21 Державний архів Київської області. Ф. Р-1871. Оп. 1. Спр. 55. Арк. 52—53.
22 Петрів В. Військово-історичні праці: Спомини. Київ, 2002. С. 287.
23 Нова Рада. 1918. № 21. С. 2.
45