Page 441 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 15. Інструментарій соціальних змін: більшовицький терор і радянізація в Україні

що траплявся кілька разів, і наймасштабніший у Європі Голодомор; нескінченні
політичні процеси; знищення політичних партій, профспілок і громадських ру-
хів; встановлення тотального контролю над митцями, науковцями і освітянами;
розбудова системи ГУЛАГу; знищення цілих соціальних верств; суцільна колек-
тивізація; депортації і, врешті, етноциди — такими були віхи радянізації між-
воєнної України. Підбиваючи підсумки застосування практик тотального терору
щодо суспільства загалом та окремих його верств, слід розуміти: парадигму дер-
жави як «системи панування з монополією на законне насильство» сповідував
не лише Й. Сталін (якого зрештою зробили за це насильство відповідальним).
Цей принцип був універсальним. Втім, мало де відбувалося освячення державно-
го терору. Механізм та внутрішня логіка більшовицького терору й досі бентежать
дослідників світу саме через величезний аксіологічний потенціал проблематики
та неподолані негативні наслідки самого явища.
Справжнє обличчя й покликання ВЧК, що задумувалася як міжвідомча
комісія для боротьби з контрреволюцією та саботажем, проте вже від 1 січня
1918 р. отримала права наркомату, розкрилися практично відразу. Вона перетво-
рилася на постійно діючий каральний орган з практично необмеженими повно-
важеннями. З перших місяців її існування її діяльність залежала, зокрема, і від
особистих якостей співробітників: далеко не всі витримували як шалений темп
«роботи» (з постійними відрядженнями для проведення «операцій» на міс-
цях), так і методи, які прийнято було застосовувати для досягнення поставлених
завдань. «Караючий меч революції» після усунення в липні 1918 р. лівих есе-
рів перетворився на «караючий меч РКП(б)». ВУЧК—ДПУ—НКВС УСРР/
УРСР і, відповідно, її союзний прототип не були спецслужбами у загальносвіто-
вому значенні. Вони виконували безліч функцій, сполучаючи легальні і приховані
форми роботи. Але основним покликанням жорстко централізованої вертикалі
було забезпечення владної монополії / диктатури компартії. Власне, маючи без-
ліч функцій, «органи» були насамперед таємною політичною поліцією.
Більшовики наполягали, що інтереси революції тотожні інтересам ВКП(б).
Ф. Дзержинський з революційною цнотливістю зазначав, що «ЧК повинна ста-
ти органом центрального Комітету, інакше вона шкідлива, тоді вона виродиться
1
в охранку або орган контрреволюції» . Передбачення «залізного Фелікса», який
згодом за наслідками своєї чекістської діяльності отримав патетичне ймення «ли-
цар революції», виявилися блідою примарою того, на що насправді перетворилося
очолене ним відомство. Аналогів йому не було ані перед тим, ані в майбутньому.
Аналогічні російським органи створювалися в контексті регіональних біль-
шовицьких переворотів і на теренах України. З грудня 1917 р. у Харкові діяв так
званий штаб С. Петриківського; в Одесі — Вища автономна комісія по боротьбі
з румунською та українською націоналістичною контрреволюцією, очолювана
Х. Раковським; у Києві — ВРК на чолі з А. Івановим. Загальноукраїнський ста-
1 Подкур Р. Створення ВЧК: інтерпретація відомої проблеми. З архівів ВУЧК—ГПУ—
НКВД—КГБ. 2004. № 1/2. С. 32.
379