Page 446 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)
P. 446
РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ
20
«Тероризм і комунізм» та М. Бухаріна «Економіка перехідного періоду». Тож
головним завданням більшовицького проводу стало вивільнення соціуму й інди-
відуума «з полону» традиційних заборон гуманізму. До революції професія ката
не була популярною. В Києві за часів царату, скажімо, засуджені до смертної кари
революціонери роками чекали на виконання присуду — саме через відсутність
ката. Навіть за велику на ті часи платню мало хто погоджувався виконувати цю
брудну роботу.
Більшовицький переворот дав старт низці змін у моральних та етичних за-
садах відтворення суспільства, і невдовзі добро і зло в радянській системі коор-
динат помінялися місцями. Почавши з ідеї, що «на барикадах зломщик-рециди-
віст буде корисніший за Плеханова» , у 1933 р. радянські громадяни дійшли до
21
серйозних розмірковувань про доцільність створення «кладовищних радгоспів
задля видобутку з людських трупів цукру, мила, солі й решти поживних речо-
вин» (про це йшлося у зверстаній і забороненій Головлітом книзі під грифом
«Сільгоспгізу» ).
22
Більшовицька влада з перших днів свого існування мала багато імен і облич.
Диктатура, або ж терор, була одним із них, причому лише цій владі вдалося хи-
мерним чином сполучити цей образ з ореолом святості. Це виявлялося, зокрема,
й у словах Ф. Дзержинського, який, виступаючи 6 лютого 1920 р. на 4-й конфе-
ренції ВЧК перед керівним складом відомства, пояснював: «Коли ми підходимо
до ворога, аби його вбити, ми вбиваємо його зовсім не через те, що він зла люди-
на, а тому, що ми використовуємо знаряддя терору, аби застрашити решту… Ось
єдина мета і сенс терору, терору як методу, не впливу, а як знаряддя боротьби за
23
торжество пролетаріату, оточеного з усіх боків ворогами…» .
20 Перейшовши до табору критиків сталінізму, Л. Троцький намагався відмежуватися
від сталінських терористичних практик. Причому, розмірковуючи над співвідношенням ме-
ти й засобів, він виправдовував запроваджений ним у збройних силах інститут сімейного за-
ручництва. Див.: Троцкий Л. Их мораль и наша. Этическая мысль: Науч.-публицист. чтения,
1991. Москва: Республика, 1992. С. 239.
21 Цит. за: Гейфман А. Революционный террор в России. 1894—1917. Москва, 1997.
С. 216.
22 История советской политической цензуры: Документы и комментарии. Москва, 1997.
С. 293.
23 Цит. за: Тепляков А. Чекистский долг и почетная партийная обязанность: исполне-
ние смертных приговоров в 1918—1953 гг. З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. 2013.
№ 1—2 (40—41). С. 85. Зауважимо, що на час висловлення цих міркувань відповідно до по-
станови ВЦВК та РНК РСФРР від 17 січня 1920 р. смертну кару в Росії було скасовано. Пра-
вом застосування смертної кари у формі розстрілу за декретом ВЦВК «Про революційні
трибунали» 18 березня 1920 р. було наділено військові трибунали, а 22 травня того ж року,
відповідно до декрету ВЦВК «Про порядок приведення до виконання губернськими рево-
люційними трибуналами приговорів до вищої міри покарання у місцевостях, об’явлених на
воєнному стані, а також в місцевостях на які поширюється влада революційних військових
рад фронтів», виконання вищої міри покарання стало невідкладним. (Див.: Известия Все-
российского Центрального Исполнительного Комитета Советов. 1920. 27 марта, 22 мая.)
384
