Page 442 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

тус мала Надзвичайна комісія Народного секретаріату для захисту країни й ре-
волюції, яку очолив Ю. Коцюбинський. Через нетривалість тогочасного більшо-
вицького експерименту на українських землях, їм, на щастя місцевих мешканців,
2
не вдалося «розгорнутися» до масштабів всеросійського аналога . Втім, це не
означало, що ВЧК та більшовицький провід не прагнули перетворити її досвід на
універсальну практику утвердження своєї влади. 15 листопада 1918 р. Ф. Дзер-
жинський підписав наказ про створення ВЧК на окупованій території. Там, де не
було такої можливості, створювали нелегальні надзвичайні комісії за принципом
закордонної розвідки. Йшлося про непідконтрольні більшовицькій Росії краї-
3
ни Балтії, Білорусію та Україну, які мали вкритися мережею надзвичайок . Їхнім
основним завданням у той час була підготовка нових більшовицьких переворо-
тів, які б забезпечили розширення географії комуністичного експерименту.
3 грудня 1918 р. побачив світ декрет Тимчасового робітничо-селянського уря-
4
ду України про створення Всеукраїнської надзвичайної комісії (рос. ВУЧК) , яку
очолив виходець з Миколаєва, член РСДРП(б) з 1899 р. І. Шварц. Комісія, що
стала заручницею внутрішньопартійного конфлікту «правих» (Ф. Сергєєв-Ар-
тем і Е. Квірінг) та «лівих» (Г. Пятаков), була підпорядкована відділу внутрішніх
справ, очолюваному прихильником «правих» В. Аверіним, структурно залиша-
ючись складовою частиною ВЧК. Наприкінці березня 1919 р. до ВУЧК було від-
ряджено довірену особу Ф. Дзержинського М. Лациса (очолив ВУЧК 2 квітня),
що свідчило про близькість змін на українському напрямі. Мета Кремля поляга-
ла в тому, щоб узяти його під цілковитий контроль. Розпочали з масштабного
перетрушування кадрів, звинувачених у задоволенні «шкурних» (передусім ма-
теріальних) інтересів, зловживанні владою (масові реквізиції, арешти, погроми,
безпідставні ув’язнення). Власне, зловживання владою з боку надзвичайних орга-
нів було справою буденною, проте саме в Україні, на погляд М. Лациса, ситуація
набула загрозливого характеру. На його думку, сюди надсилали передусім «осіб,
котрих вигнали із ЧК у Москві як малопридатних та малонадійних» . Отже, за
5
час свого напіввизначеного існування з «малопридатним і малонадійним» шта-
том ЧК в Україні здобула недобру славу. Серед безлічі тогочасних «геройств»
чекістів — масові розстріли невинних, зокрема під час придушення повстання
6
Н. Григор’єва .
Постанова РНК Росії від 5 вересня 1918 р., що, як і більшість російських по-
станов та розпоряджень, автоматично поширювалася на всі підконтрольні тери-

2 Там само. С. 12.
3 Подкур Р. Ф. Дзержинський у взаєминах ВЧК та ВУЧК у 1919 р. З архівів ВУЧК—
ГПУ—НКВД—КГБ. 2014. № 1—2 (40—41). С. 15.
4 Про перипетії створення та перші кроки інституції див.: Подкур Р. Органи державної
безпеки у взаємовідносинах держави і суспільства. Суспільство і влада в радянській Україні
років непу (1921—1928). Т. 2. Київ, 2015. С. 465—477.
5 Цит. за: Подкур Р. Ф. Дзержинський у взаєминах ВЧК та ВУЧК у 1919 р. З архівів
ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. 2014. № 1—2 (40—41). С. 22.
6 Лише в Києві було розстріляно понад 300 заручників.
380