Page 444 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

12
рювали військові формування . Фактично в Україні було відновлено мережу
«таємної політичної поліції», мета якої полягала в забезпеченні непорушності
позицій більшовиків. Прийшовши в Україну втретє, вони не збиралися більше
відходити. За жодних обставин.
Саме тому в республіку надсилали найбільш надійних, перевірених майстрів
чекістської справи. Кадрова політика в українських умовах виходила з різкої ха-
рактеристики Фелікса Дзержинського, наведеної в листі до В. Леніна (26 черв-
ня 1920 р.): «Місцеві комуністи якісь недоноски, живуть дрібними інтересами.
Русотяпства я не помічав, та й скарг не чув. В сфері моєї спеціальності — тут
рясний врожай. Вся, можна сказати, інтелігенція середня українська — це пет-
13
люрівці… Величезна перешкода в боротьбі — відсутність чекістів-українців» .
Не менш промовиста настанова «залізного Фелікса» — очищати ЧК від «укра-
їнщини» — позначилася передусім на керівному складі «органів» в Україні: в
1921 р. співробітниками ВУЧК були 4 293 росіянина, 2 646 українців, 1 876 єв-
14
реїв, 265 латишів, 237 поляків ; на 1 січня 1922 р. серед 11 керівників ВУЧК
не було жодного українця, дев’ятеро були росіянами, двоє — євреями. Показо-
вим був і етнічний склад працівників Харківської губернської ЧК — 59 % росі-
ян, 19 % євреїв, 8 % українців, майже 7,5 % латишів, майже 2 % поляків, близько
15
3 % — представники інших етнічних груп . Нищівні оцінки Ф. Дзержинського,
переадресовані В. Леніну, створили не лише українським чекістам, а й Україні
образ контрреволюційного націоналістичного кубла, лад у якому спроможні на-
вести лише перевірені «російські товариші». Стереотип, що утвердився з його
легкої руки, не піддавали сумніву впродовж усієї міжвоєнної доби. З огляду на не-
одноразово демонстроване керівництвом та рядовим складом зневажливе став-
лення до украї нізації Ю. Шаповал та В. Золотарьов відзначають очевидні прояви
внутрішньої колонізації, зауважуючи, що чекісти не вважали себе органічною
частиною території, на якій їм доводилося працювати, «а все українське апріорі
сприймалося як “націоналістичне”, як певна ворожа чи в кращому випадку пі доз-
ріла “українська громадськість”» .
16
22 березня 1922 р. услід за всеросійським відповідником ВУЧК було пере-
17
форматовано в ДПУ , що мало «вбудовуватися» до загальної системи держав-
12 Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919—1928). Київ: Основи,
1996. С. 223—242.
13 Цит. за: Шаповал Ю.И., Золотарев В.А. «Гильотина Украины»: нарком Всеволод Ба-
лицкий и его судьба. Москва, 2017. С. 40—41.
14 Скляренко Є. ВУНК в 1921 році. Загальні завдання і структура ВУНК. З архівів
ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. 1995. № 1/2. С. 70.
15 Шаповал Ю.И., Золотарев В.А. «Гильотина Украины»: нарком Всеволод Балицкий и
его судьба. Москва, 2017. С. 41.
16 Там само. С. 106.
17 Важливо розуміти, що ДПУ УСРР було цілковито підпорядковане ДПУ РСФРР,
яке (хоча й після погодження кандидатури із ВЦВК) на власний розсуд призначало свого
повноважного представника в Україні, який і очолював українське ДПУ. Партійно-
382