Page 445 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 15. Інструментарій соціальних змін: більшовицький терор і радянізація в Україні

них органів уже не з «надзвичайним» статусом, а як постійний елемент радян-
ської державної машини. «Звичайним», однак, він так і не став. Втім, цього й
не передбачали насправді — вибудовувалася історично нова форма вертикалі
органів упокорення суспільства, що базувалася на апробованих під час черво-
ного терору практиках, а передусім — на налагодженні системи «тестування»
і подальшого спрямовування суспільних настроїв. Свого роду регулярні заміри
суспільної думки на всіх щаблях суспільства перетворилися на провідне завдання
18
«всевидючого ока органу пролетарської диктатури» .
Більшовицький терор і радянізація в Україні: масові акції та індивіду-
альний рівень. Винахідливість більшовицької влади у створенні нових методів
масового ідеологічного впливу не мала історичних аналогів. Запровадження по-
літичної та інформаційної монополії, повсякденна планомірна агентурна оброб-
ка найширших верств працювали на формування іміджу влади, яка завжди стоїть
на сторожі інтересів трударя. Не гребуючи при цьому застосуванням системно-
го — масового, індивідуального та групового / соціального — терору. Цинічне
використання культу терору як тривіального інструменту соціальної інженерії та
масового «виховання» стало винаходом більшовиків. Попередня історія не зна-
ла такого системного і систематичного масового державного насилля в настільки
великому темпоральному та демографічному масштабі.
Перетворивши ідею насилля над особистістю на своєрідного деміурга росій-
ської революції, більшовики випустили з пляшки страшного джина. На ІІІ Все-
російському з’їзді рад у січні 1918 р. В. Ленін услід за революціонерами-терорис-
тами патетично заявляв: «Жодне питання класової боротьби не вирішувалося
в історії інакше, як насиллям. Насилля, коли воно відбувається з боку трудящих,
експлуатованих мас проти експлуататорів — так, ми за таке насилля!» . Без за-
19
ходів найжорстокішого в історії терору пролетарській владі не вистояти — таким
було переконання Л. Троцького. Врешті право більшовицької влади на масовий
терор отримало потужне «теоретичне» обґрунтування в працях Л. Троцького

радянський провід не мав права висунення цієї вузлової кандидатури, крім того, всі кадрові
зміни в керівництві регіональних апаратів мали узгоджуватися з ДПУ РСФРР. Накази та
розпорядження ДПУ РСФРР були обов’язковими для ДПУ УСРР і підтверджувалися його
наказом по підвідомчих органах. ДПУ РСФРР листувалися з місцевими апаратами ДПУ
УСРР через апарат повноважного представництва ДПУ РСФРР в Україні, а українські чекісти
тримали зв’язок лише через ДПУ РСФРР. Власне, в тому, що стосувалося організаційної
структури, форм обліку особового складу, кадрів, інформаційно-статистичних форм
звітності, ДПУ РСФРР була абсолютним взірцем для українського відповідника, без жодних
відхилень. Таким чином, ДПУ УСРР було імперською структурою нагляду й репресування,
вбудованою в тканину державного апарату та партійну вертикаль. (Див.: Подкур Р. Органи
державної безпеки у взаємовідносинах держави і суспільства. Суспільство і влада в радянській
Україні років непу (1921—1928). Т. 2. Київ, 2015. С. 483—485.)
18 Шаповал Ю.И., Золотарев В.А. «Гильотина Украины»: нарком Всеволод Балицкий и
его судьба. Москва, 2017. С. 59.
19 Ленин В.И. ПСС. Т. 5. С. 7.
383