Page 462 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

в СРСР чи зміни підданства тощо, не можна записувати реєстрованого росіяни-
61
ном, білорусом і т. ін.» .
Розроблення національних ліній набуло системного характеру: припинилася
видача віз на перебування іноземців на теренах СРСР, натомість заохочувався їх
виїзд за кордон; іноземні дипломатичні представництва ізолювалися і поступо-
во згортали свою діяльність у СРСР; пильний нагляд було встановлено не лише
за дипломатами, а й за радянськими громадянами, які спілкувалися з ними або
працювали в іноземних представництвах, причому останніх вносили до списків
неблагонадійних й заарештовували в першу чергу. В результаті на середину лис-
топада 1937 р. з семи німецьких консульств у СРСР залишилося тільки два (в
Києві та Новосибірську), а до травня 1938 р. — жодного. Те саме відбувалося з
рештою представництв.
Процес формування закритого суспільства вступив у завершальну стадію.
Те, що для закордоння виглядало, як зведення нездоланного ідеологічно-адміні-
стративного муру, для радянського суспільства перетворилося на спланований
руйнівний погром.
Розпорядження № 233 (1 лютого 1938 р.), телеграфно розіслане М. Єжовим
на виконання прийнятого напередодні рішення політбюро, пролонгувало строк
уже розгорнутих національних операцій до 15 квітня 1938 р. Водночас ініціюва-
лися нові операції — фінська, естонська, румунська, китайська, болгарська, маке-
донська. (Масштабні арешти в середовищі українських болгар і румун тривали
вже з кінця 1937 р.). Брак «підхожих» кандидатур, що відповідали б критеріям
кремлівських рознарядок, спонукав чекістів до поголовних арештів вихідців з ет-
нічних громад, на яких хоч якимось чином можна було «навісити» звинувачення
у шпигунській, диверсійній та антирадянській діяльності відповідно до перера-
хованих категорій. Власне, у телеграмі М. Єжова заднім числом санкціонувалися
фактично вже давно розроблювані «лінії» та визначалися категорії репресованих.
Тим часом зміни відбулися і в стані чекістів. 25 січня 1938 р. І. Леплевського
було відкликано з посади наркома НКВС, невдовзі заарештовано і 28 липня за-
суджено до вищої міри покарання. Його місце з 27 січня 1938 р. посів Олександр
Успенський, перед тим — начальник УНКВС по Оренбурзькій області. Ротація
глави українських чекістів, як завжди, супроводжувалася змінами у вищих еше-
лонах керівництва радянської України. Під приводом призначення заступником
голови комісії радянського контролю СРСР від виконання обов’язків першого
секретаря ЦК КП(б)У було звільнено С. Косіора, який невдовзі перетворився
на «довіреного польського й німецького генеральних штабів, вірного слугу поль-
62
ського, німецького, японського фашизму та обер-шпигуна» . Суттєво підвищи-
ти рівень керованості республіки мав новий фактичний очільник України, який
прийшов з посади першого секретаря Московського міського та обласного комі-

61 Там само.
62 З промови О. Успенського на XIV з’їзді КП(б)У. Див.: Выступление тов. Успенского
на XIV съезде КП(б)У. З архівів ВУЧК—ГПУ—НКВД—КГБ. 2014. № 1. С. 372.
400