Page 464 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

ців української міліції були заарештовані за звинуваченнями в правотроцькізмі
та буржуазному націоналізмі.
Впродовж 15 лютого — 5 квітня 1938 р. з органів держбезпеки звільнили 558
осіб, 154 з яких заарештували. Не лише в рядах звільнених розпочалася справжня
паніка — надіслані перед тим для чистки України намагалися в будь-який спосіб
виїхати за її межі, сподіваючись таким чином врятуватися, адже ілюзій стосовно
своєї подальшої долі в чекістських катівнях у них не було. Ближче до осені небез-
пеку особисто для себе відчув і О. Успенський. Надвечір 14 листопада 1938 р.,
залишивши записку зі словами «Прощавайте всі, мої добрі товариші! Труп мій
шукайте, якщо він потрібен, у Дніпрі. Так вірніше — застрелитися й у воду … без
66
осічки. Люшковим не був ніколи! Успенський», він зник у невідомому напрям-
ку. Важко уявити, на що сподівався добре поінформований високопосадовець…
67
О. Успенського знайшли через пів року — 15 квітня 1939 р. в м. Міас Челябін-
ської області, де він переховувався. Обидва недовговічні очільники українських
чекістів розділили долю багатьох своїх підлеглих. Впродовж 1938 р. за ґрати по-
трапили 994 співробітники НКВС, як за першої хвилі арештів — вони входили
до «антирадянської групи Леплевського», так і за другої, яка була спрямована
проти організаторів першої, — так звана «антирадянська група Успенського».
Власне, історія повторювалася. Влітку—восени 1937 р. тією ж стежкою про-
йшли В. Балицький та його команда. Репресування багаторічного очільника
органів державної безпеки спричинило тектонічні зрушення в середовищі укра-
їнських чекістів. ВУЧК-ДПУ-НКВС, кероване В. Балицьким з перервами впро-
довж 1919—1937 рр., перетворилося мало не на таємний «орден», сформований
68
відповідно до його настанов за принципом беззастережної особистої відданос-
ті, кругової поруки та «хрещення кров’ю». Під його ковпаком перебували не
лише пересічні обивателі, представники інтелектуальних та мистецьких еліт, а й
вище державне керівництво. Очільник цього «ордену», наслідуючи Й. Сталіна,
підтримував і розбудовував імідж такого собі «смотрящего» за Україною, безпо-
середньо підзвітного лише Кремлю.
Під час масової чистки «органів» частину керівного складу було розстрі-
ляно (як це було із З. Кацнельсоном, звинуваченим у систематичній розтраті
державних (тобто чекістських) коштів, організації масових пиятик, кадрових

66 Йдеться про чи не єдиний у своєму роді випадок: начальник УНКВС по Далекосхід-
ному краю Г. Люшков 13 червня 1938 р. втік до японців.
67 27 січня 1940 р. справу О. Успенського розглянула Військова колегія Верховного суду
СРСР, винісши йому смертний вирок, який було виконано наступного дня.
68 На одній з оперативних нарад на початку 1930-х років він заявляв: «Апарат ДПУ це
той орган, який має безумовно виконувати волю Центрального Комітету партії, що переда-
ється через його Голову. Якщо я дам наказ стріляти в натовп незалежно від того, хто б там
не був — відмовитеся — розстріляю всіх — треба безумовно виконувати мою волю». (Цит.
за: Савин А., Тепляков А. «Чистка чистильщиков» как инструмент дисциплинирования
НКВД. Сотрудники УНКВД по Одесской области на скамье подсудимых, 1939—1943 гг.
Чекисты на скамье подсудимых. Сб. статей. Москва, 2017. С. 279.)
402