Page 469 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

Розділ 15. Інструментарій соціальних змін: більшовицький терор і радянізація в Україні

цинічно констатувала недоліки в роботі слідчих органів, які впритул не помічала
впродовж двох років конвеєрних розстрілів і катувань сотень тисяч радянських
та іноземних громадян. Документ за підписами В. Молотова і Й. Сталіна завер-
шувався словами: «РНК СРСР та ЦК ВКП(б) попереджають всіх працівників
НКВС і Прокуратури, що за найменше порушення радянських законів і ди-
ректив Партії і Уряду кожен працівник НКВС і Прокуратури, не зважаючи на
71
особи, буде притягуватися до суворої судової відповідальності» . Можна лише
72
уявити, який шок пережили тогочасні співробітники органів і скільки часу зна-
добилося їм на те, щоб узгодити у власній свідомості довколишню реальність і
світ партійно-радянських циркулярів.
Й. Сталін 1939 р. визнав на черговому партійному з’їзді, що чистка супро-
73
воджувалася «більшою кількістю помилок, ніж можна було очікувати» . Втім,
закономірного, здавалося б, у таких випадках не те щоб вибачення, а принаймні
виправлення допущених помилок не сталося. За кілька місяців перед тим генсек
розіслав циркуляр усім начальникам НКВС, вітаючи їх з тим, що вони блиску-
че впоралися із «завданням нищівної поразки шпигунсько-підривним агентам
іноземних розвідок» та «очищенням країни від підривних, бунтівних і шпигун-
74
ських кадрів» .
Так звана «мала беріївська відлига» тривала до нападу Німеччини на СРСР
(1938—1941 рр.). Слід зауважити, що на проведення слідчих дій щодо «чистиль-
ників» влада відвела набагато більше часу, ніж на визначення долі їхніх жертв.
Суди над «чистильниками» відбулися в усіх регіонах УРСР за винятком
Молдавської АРСР. Підхід слідчих був вибірковим і номенклатурно вмотивова-
ним: якщо жертв Великого терору судили за принципом так званої революційної
доцільності, фабрикуючи фіктивні справи і фіктивні ж докази, то їхніх чекіст-
ських катів — за законом. Результати, цілком очікувано, були різними: перших
розстрілювали сотнями тисяч за злочини проти радянської влади, а других (у
значно меншій кількості) — за «окремі викривлення», але аж ніяк не за злочини.
Варті уваги зауваження М. Юнге про те, що НКВС мав «сам себе «відшмага-
ти» під керівництвом та наглядом політичного центру в Москві і військової про-

71 Цит. за: Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне.
Сб. док. Т. 1: Накануне. Кн.1: Ноябрь 1938 — декабрь 1940 гг. Москва, 1995. С. 8.
72 Стан заарештованих певною мірою відображає лист одного із засуджених у період
беріївської відлиги одеських чекістів — Абрамовича (22 квітня 1941 р.): «Я прошу сталін-
ської правди. Прощавай, моя любима Батьківщина! Прощавай, мій вихователь комсомол.
Прощавай, моя дорога партія, що прийняла мене до своїх лав два роки тому. На смерть з
відкритими очами іде невинний комуніст — 32-річний робітник ливарник. Хай живе ко-
мунізм! Хай живе Великий Сталін! Я прошу пам’ятати, що я заслуговую покарання, але не
розстрілу». (Цит. за: Савин А., Тепляков А. «Чистка чистильщиков» как инструмент дис-
циплинирования НКВД. Сотрудники УНКВД по Одесской области на скамье подсудимых,
1939—1943 гг. Чекисты на скамье подсудимых. С. 314.)
73 Епплбом Е. Історія ГУЛАГу. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006.
С. 106.
74 Там само. С. 107.
407