Page 470 - Україна й українці в постімперську добу (1917—1939)

РОЗДІЛЕНА НАЦІЯ: ПАРАДОКСИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

75
куратури» і що засудження окремих чекістів і звільнення частини заарешто-
ваних стали наріжним каменем у справі нормалізації ситуації. При цьому влада
76
не зробила суспільству жодних вагомих поступок . Акцентуємо: розігнавши
масову істерію, піднявши її до піку, влада приборкала шал озвірілої надсудової
надбудови, наочно показавши всім верствам суспільства і власним опричникам,
що віднині правила існування радянського табору (в прямому і переносному сен-
сі слова) визначають не буква закону і не «орден» опричників, а кремлівський
вождь та псевдокомуністична ідеологема, яка допускає будь-які за масштабами
жертви в усіх без винятку соціальних і професійних групах. З огляду на «вихов-
ний процес» 1937—1938 рр. сталінська конституція стала формальним фасадом
позаправової системи, яка тяжіла над суспільством, що віднині жило в щоденно-
му очікуванні чергового термідору, було морально зломленим і готовим до будь-
яких жертв.
Інструменти, якими цього стану було досягнуто, вражають.
Ще при «залізному Феліксові» в практику увійшли брутальні методи веден-
ня слідства (часто — його повна відсутність), провокації, створення нестерпних
умов ув’язнення, каторжні роботи, концтабори, система побоїв і катувань, зокре-
ма й так званих «м’яких», нічних, а то й безперервних допитів. У січні 1919 р.
Ф. Дзержинський видав наказ до всіх членів колегій місцевих ЧК не лише спо-
стерігати, а й брати особисту участь у розстрілах. І, слід зазначити, новопостала
чекістська номенклатура сприйняла ідею з подиву гідним ентузіазмом. Більше
того, породила сповнених виняткової пристрасті до такої «революційної ро-
боти» унікумів, про яких ходили легенди. Чого лише був вартий П. Магго, на
особистому рахунку якого тільки впродовж 1918—1921 рр. було понад 10 тис.
жертв. Один з високопоставлених чекістів, ставши свідком розстрільної акції за
його участі, розповідав, що ледве сам не потрапив під руку цього автомата для
77
вбивства . Добровільними катами, які здійснювали розстріли на громадських
засадах, були особистий охоронець В. Леніна П. Пакалн, кремлівський шофер
Петро Яковлєв, особиста охорона Й. Сталіна. Періодично у такий спосіб «під-
тримував форму» й сам нарком М. Єжов. Катом за сумісництвом був комендант
Кримської ЧК — у майбутньому визначна фігура радянської номенклатури, двічі
Герой Радянського Союзу, всесвітньо відомий полярник — І. Папанін.
В часи Великого терору ця «робота» набула вкрай огидних форм як у місцях
попереднього ув’язнення, так і особливо в ГУЛАГу. Умови, що панували в цьому
царстві ницості, описано в численних мемуарах. З нещадною правдивістю їх зо-
бражено у творах В. Шаламова, який поставив собі за мету донести досвід свого

75 Юнге М. «Козлы отпущения» защищаются. Процессы над нарушителями «социа-
листической законности» в Николаевской области, 1939—1941 гг. Чекисты на скамье под-
судимых. Сб. статей. Москва, 2017. С. 433.
76 Там само. С. 434.
77 Надеждин. Год в Бутырской тюрьме. Че-Ка: Материалы по деятельности чрезвычай-
ных комиссий. Берлин, 1922. С. 146.
408